Кобзар у моєму житті

Сімейна бібліотека є майже в кожній сім’і, бо книга завжди супроводжувала наше життя: навчала, розважала, відкривала нові світи. Довгий час книга була найціннішим подарунком. Мабуть, тому в бібліотеці моєі бабусі є багато книжок, які вона передасть у спадщину мені, щоб я знала, які були моі предки, чим вони цікавилися, що читали. Серед книг сімейноі бібліотеки є декілька видань “Кобзаря” Тараса Григоровича Шевченка. Особливо мою увагу привернули дві факсимільні книги: перше видання “Кобзаря” 1840 року та малоі захалявноі книжки періоду

заслання. Звичайно, це лише точні копіі безцінних книг Т. Шевченка, але як багато вони можуть розповісти про самого автора, про епоху, в якій він жив. Так, з факсимільноі копіі малоі захалявноі книжки я побачила почерк Великого Кобзаря: красиві, дрібненькі літери рівненько лягали рядочками, лише де-не-де автор закреслював слово й надписував інше.

Мені здається, це свідчить про те, що вірші легко складалися автором. Копія першого “Кобзаря” може розповісти, де й за яких умов видавався цей твір, дає змогу побачити, який вигляд мали друковані книги першоі половини XІX століття. У бібліотеці моіх родичів є видання “Кобзарів”

різних періодів нашоі історіі. Здебільшого це видання післявоєнні, бо довоєнні, на жаль, були знищені фашистами. Коли бабуся розповідала, як фашисти топили плиту книгами з нашоі сімейноі бібліотеки, у неі на очах завжди були сльози.

“Кобзареві” видання 1943 року належить особливе місце, бо це мій прадід привіз його з фронту. Він розповідав, що книгу цю читали на передових фронтів, черпали з неі силу й мужність наші бійці. “Кобзар” видання 1947 та тритомник 1949 року Ї це вже дарунки моім бабусі та дідусеві від іхніх батьків до Дня народження. Є в нашій бібліотеці й “Кобзар” 1956 року Ї це велике, красиве, з ілюстраціями до творів Т. Шевченка видання було подаровано вже моій матусі. Я люблю гортати й перечитувати цю книгу й тому що іх сторінок торкалися руки моєі матусі, й тому що подобаються вірші Т. Шевченка, й тому що в ній є чудові ілюстраціі І. Їжакевича та В. Касіяна.

Отже, “Кобзар” Т. Шевченка був і, сподіваюся, буде особливою книгою для украінців. І що незважаючи на науково-технічний прогрес і лазерні диски із записом творів письменників, “Кобзар” Ї книга, яка завжди буде в кожній украінській родині.

Тарас Шевченко Ї вірний син Украіни. Він любив свою Батьківщину, мріяв про іі свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Украіну, зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах. У далекому від Украіни Петербурзі, в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат.

І все це відтворив у невеличкому вірші “Садок вишневий коло хати”. Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Не сподіваючись більше побачити Украіну, він намалював чудову картину: Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть. На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу Украіни. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як іх сприймають украінці. У поезіі “Хіба самому написать…” він ставить такі проблеми: Для кого я пишу? для чого? За що я Вкраіну люблю? Чи варт вона огня святого? Поет постійно відчуває зв’язок із рідним краєм, виявляє до Украіни синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч “крихітку землі із-за Дніпра”. Шевченко мріє ще повернутися в Украіну, подивитися на іі чарівну природу: Може, ще я подивлюся На мою Украіну… Ї писав Т. Шевченко в поезіі “Лічу в неволі дні і ночі…” Кожним рядочком своіх творів великий Кобзар засвідчував любов до Украіни, непереможне бажання бачити іі вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано: Я так люблю мою Украіну убогу, Що проклену святого Бога, За неі душу погублю. Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть украінці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідноі Украіни.

У поезіі “Заповіт” автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезіі “Тим неситим очам” Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині. Любов і віра у світле майбуття украінського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезіі великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості краіні й безмірноі синівськоі любові до матері-Украіни.






План митькозавр з юрківки.
Кобзар у моєму житті