“Книга пісень” – лірична сповідь Генріха Гейне
Генріх Гейне стояв біля витоків романтизму, був його засновником разом з Байроном, Міцкевичем, Пушкіним, Шевченка. У кожного з цих поетів була своя книга, яка принесла світову славу. Для Гейне це була збірка віршів “Книга пісень”. До збірки увійшли вірші, створені протягом 1816-1827 років. Переважна їх більшість написано в дусі народних пісень, про що і свідчить назва. “Книга пісень”Складається з п’яти частин:” Страждання юності “,”Ліричний інтермецо”,”Знову на батьківщині”,”З подорожі на Гару” і “Північне море”.
Більша
Саме цей вірш можна розглянути як зразок романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поетові зі своєю коханою. Коли я вперше почув цей вірш, мені пригадалася російська пісня,
– Але не можна горобині до дуба перебратися.
– Знати, доля така – вік однієї гойдатися…
А через сім років Генріх закохується в молодшу сестру Амалії – Терезу. Але й ця дівчина не відповіла поету взаємністю. І знову – нещасна любов, Душевні страждання і – нові вірші, які пізніше увійдуть до циклу “Знову на батьківщині”. Взагалі, нещасна любов – не новина для поетів, але твори Гейне відрізняються тим, що в них простежується не тільки душевний біль, але і соціальний протест – ніколи б багатий дядько Соломон не погодився на шлюб своєї доньки з бідним небожем.
Поет страждає від невизнання себе як особистості. Він значно краще почувається серед простих, щирих людей, ніж серед “золотої молоді”. Гейне, як і всі поети, страждає від своєї самотності, але його ліричний герой не мовчазна і не покірний. Герой Гейне не хоче миритися з дійсністю, його не приваблює зустріч з коханою на небесах, він хоче простого людського щастя на землі. Особливістю збірки “Книга пісень” можна вважати і пейзажні замальовки, де природа виступає як жива істота: разом з героєм вона сумує і радіє.
– Чому троянди, наче мертві,
– Кохана, скажи мені?
– Чому, скажи, в зеленій траві
– Фіалки такі мовчазні?
Віршам Гейне притаманна глибока задушевність, щирість, прозорість і простота. Але романтична відвертість не завжди знаходить розуміння, нерідко вона викликає сміх. Ліричний герой одного з найромантичніших збірок “Книги пісень” іноді сам не розуміє, “де закінчується небо і починається іронія”
– Знову, ніби в лабіринті,
– Думи сплутані снуються,
– І з закоханого дурня
– У кущах птахи, сміються.
Ось такий він, ліричний герой збірки “Книга пісень”. Справжнього поета можна порівняти з натягнутою струною на скрипці буття.
– Торкання – і заспіває, заплаче душа поета.
– А людям залишаються вірші…