Кавабата. Вплив національної етики та естетики на його творчість
“Батько помер, коли мені було три роки. В наступному році померла мати. Ні одного із батьків я не пам’ятаю. У мене навіть немає материної фотографії. Батько ж, певно що був гарний, любив фотографуватися, воли продали наш дім, в глинобитній коморі я знайшов 30 чи 40 фотографій, зроблених в різний час. Одна фотографія, найкраща, потім стояла на моєму столі в гутрожитку, коли я навчався в середній школі. Але кілька разів переїжджав з місця на місце і загубив всі до одної. Без фотографій мені важко було що-небудь згадати, і я ніяк не міг скласти реальне
Після смерті батьків вихованням Ясунарі та його старшої сестри займалися родичі. Коли Кавабата було сім років, померла бабуся, через три роки померла сестра від туберкульозу, а ще через два роки помер дідусь. Враження тих років молодий Кавабата
Першим твором Кавабата, в той час ще учня середньої школи, було оповідання “Похорони учителя Куракі” (“Куракі сейсей-но сосікі”). В 1915 році були опубліковані оповідання “Лейтенанту. Н” “М’яка сніжна ніч”) (“Аваюкіно йору”), “Фіолетова чашка” (“Мурасакіно тяван”), “Зелене листя у вікні” (“Аобано мадойорі”), “Дівчинці” (“Сьод-зе-ні”). Кавабата було в той час сімнадцять років. Уже в цих оповіданнях виявились особливості творчої індивідуальності, тяга до прекрасного (навіть в найтяжчі хвилини життя) і здатність бачити незвичайне в повсякденному, дивне в малому, незначному (це характерна риса японського народу – чуття до прекрасного, вміння знаходити прекрасне в буденному).
Кавабата Янусарі прожив досить довге життя, створив безліч творів (романів, повістей, усе – загальним числом більше 400). Він перший письменник Японії, якому була присуджена Нобелівська премія (1968 р.) “за письменницьку майстерність, яка з великим почуттям передає суть японського способу мислення”.
Творчість Ясунарі Кавабата – складна і багатогранна. В молодості він захоплювався неосенсуалізмом (неосенсуалізм, якщо розглядати його в контексті світової літератури, – явище японського модернізму). Так з’явилася найперша збірка “Наряд почуттів”, до якого увійшли 36 оповідань, відомих як “оповідання величиною в долоню”. Використання асоціацій за контрастом, відтворення суб’єктивних відчуттів, “яскравих і повних життя в умовах мінливої дійсності”, метафоричність ці особливості поетики неосенсуалізму притаманні Кавабаті-початківцю. В його оповіданнях “краса – прохолодна і пронизлива”, “безсонні ноч нагромаджувалися, як гори”, героєві здається, що “кохану дівчину при биває до нього хвилею”.
Візьмем наприклад, оповідання “Осінній дощ”. Важко коротко ска зати, про що він – про дівчинку, що була приречена, але відмовилас від операції і на диво вижила, стала красунею; чи про лікаря хірургічно, го госпіталю, що запам’ятав свою колишню пацієнтку в дитинстві на демонстрації кімоно. В цілому – це прекрасні замальовки на фоні осіннього дощу. На початку оповідання – дощ кленового листя, яке ніч іюгнкки, падає в темно-синю воду і гасне в ній – чи то дійсність, чи ні видіння; потім дощ, що стукає у вікно вагона, в шумі і ритмі якого нідчувається музика; потім краплі дощу, що стікають по шибках, а за ним дівчина, яка вижила, незважаючи на смертельну недугу, і тепер вона демонструє кімоно Наречених.
Не описуючи подій та явищ, – про них лише повідомляється читачеві, – Кавабата за допомогою несуттєвих, на перший погляд, зауважень, порівнянь, випадково згаданих фактів, деталей передає те головне, пле не висловлене, заради чого і створювалось оповідання. Виникає загальний ефект, що уподібнює прозаїчний твір поетичному, в якому го-иовним є не подія, а викликане нею почуття.
Повість “Танцівниця із Ідзу” (1918р.) також вважається одним із і іюрів неосенсуалізму, саме тут проявилось кредо письменника: “Захоплення красою викликає особливо ніжне почуття до людини”.
Притаманне Кавабата прагнення проникнути в суть людської природи, побачити добро і красу навіть у тому, що на перший погляд може здатися жорстоким і потворним, особливо яскраво проявилося в ство-ренному ним романі “Бродяги із Асакуса” (1930р.), де він розказує про тяжке життя озлоблених, розчарованих в житті людей, які намагаються забути своє горе, віддаючись сумнівним розвагам. Але у романі відсутній соціальний підтекст, головне в ньому – прагнення побачити людину в людині на тлі всіх злигоднів та жахів життя.
Спробував Кавабата і популярний метод – “потік свідомості”, який, як запевняли його прибічники, дозволяє глибше проникнути у внутрішній світ людини. Цим методом написана “Кристалічна фантазія” (1933). В ній Кавабата відтворює суб’єктивне сприйняття світу за прикладом “мимовільної пам’яті” Марселя Пруста, коли звичайна життєва дрібниця (в даному випадку туалетне дзеркало) відроджує в пам’яті минуле. І це не проста данина модернізмові. Ясунарі Кавабата приваблювала націленість цього методу на безпосереднє відтворення процесів духовного життя. Але згодом письменник впевнився в тому, що відриваючи героя від реального життя і викладаючи лише відривки його спогадів, сюжетної основи, неможливо виразити людське життя. Головною вимогою до всіх видів мистецтва, говорив Кавабата, є відповідність природній течії життя. Згадуючи пізніше своє захоплення літературою Заходу (Стрінбергом, Прустом, Джойсом та ін.), Кавабата зізнався: “…Я часом намагався наслідувати її зразки. Але за сутністю своєю я – людина Сходу! І ніколи не зраджував цього шляху”.
Він шукав свій шлях, виходячи із внутрішньої потреби знайти головне, без чого мистецтво втрачає смисл. В 1933 році були написані “Елегія” та “Птахи і звірі”. Це твори-роздуми про життя і смерть, про людську душу, про красу Небуття. Тут відчувається захоплення Кавабата філософією буддизму, письменник вважає найвищою літературою в світі східну класику, зокрема буддійські сутри. Любов, як смисл життя, всепроникаюча, облагороджуюча, любов, що допомагає осягнути красу, прилучити до вищої гармонії, існуючої, за буддійським вченням, між людиною і Всесвітом, стала головною в творах японського автора.
В програмній для нього статті “Красою Японії народжений” (1968) Кавабата переповідає те глибоке і магічне враження, яке справив на нього класичний японський роман “Гендзі моногабарі” (XІ ст.) і класична японська поезія – хокку і танка. Читаючи їх, він одержував не тільки естетичну насолоду, вони стали підгрунтям його художнього смаку і літературного чуття.
В криваві воєнні роки Кавабата створює “Країну снігу” – своєрідний гімн красі. Малюючи мирне життя, він хоче нагадати людям про існування гармонії з навколишнім світом, про ідеали добра, про красу. Роман писався протягом десяти років. Він побудований за принципом рента – “віршованих ланцюжків”. Тут спостерігається філософсько-ліричний тон розповіді і художня тема з поєднанням епізодів за асоціативним принципом.
В Художньому відношенні “Країна снігу” – своєрідний рубіж, що означав кінець пори літературних пошуків, життєва позиція і літературні смаки Кавабата повністю ним усвідомились. Ліричне оспівування і звеличення тихої жіночої краси, співзвучної засніженій природі японської півночі, переростає в тему “одвічної японської печалі” (за словами автора). Цій же темі присвячені і найкращі книги повоєнного часу – “Тисяча крилатих журавлів”, “Голос гір”, “Давня столиця”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)