Іван Нечуй-Левицький. “Кайдашева сім’я”. Стислий виклад та характеристика твору
Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище – Левицький) – український прозаїк, перекладач. Він увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози.
За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят ви-сокохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літератур-но-критичних статей.
Особливості творчості:
– увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими худож-німи засобами; –
– у соціально-побутових оповіданнях
– на відміну від своїх попередників – Г. Квітки-Основ’яненка та Марка Вовчка, він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами;
-своєрідна риса стилю І. Нечуя-Левицького – тонке поєднання реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, Побуту, обставин праці, особливостей
– тонкий гумор.
“Кайдашева сім’я” (1879)
Жанр: Яскравий зразок реалістичної соціально-побутової повісті, у якій на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються характерні риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим, самостійним життям.
Новаторством І. Нечуя-Левицького в зображенні побуту селян були реалістичні тенденції (життя без прикрас).
Соціально-побутова повість – вид епічного твору, головна увага якого зосереджується на розкритті суперечностей і закономірностей суспільного життя, соціальній зумовленості дій і вчинків персонажів, зображенні їх у побутовому середовищі.
Жанрова специфіка повісті полягає в тому, що зображення повсякденного життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з рис характеру українців, елементом національної психіки, багатої, за його ж спостереженням, “на жарти, емішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний”.
Особливості композиції
Розгортання сюжету за принципом нагнітання епізодів, сцен, колізій, завдяки чому виразно окреслюється характер конфлікту. Смислову роль відіграють численні діа-логи.
Основний конфлікт повісті – соціальний. Перед читачем проходять епізоди ‘ постійних сварок у сім’ї та короткочасних примирень, які знову ж таки швидко перериваються загостренням суперечностей, викликаних відстоюванням своїх прав на власність.
Основні персонажі: старий Омелько Кайдаш та його дружина Маруся, сини – Карпо та Лаврін, невістки – Мотря і Мелашка.
Головна думка повісті: Через показ конкретних буденних ситуацій автор змальовує здрібніння людської душі. Духовна роз’єднаність, спричинена відсутністю прагнення зрозуміти одне одного, – це те лихо, яке отруює кожний день життя і батьків, і їхніх синів та невісток.
Стислий переказ твору “Кайдашева сім’я”
І
Недалеко від містечка Богуслава, біля річки Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Воно потонуло у вербах і садках.
Під однією горою стояла чимала хата Омелька Кайдаша.
Одного літнього дня Омелько Кайдаш сидів у повітці й майстрував. “Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами”.
На току два Кайдашевих сини, Карпо (старший) та Лаврін (молодший). Це “молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами. Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті”.
“Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір”. Відбулася розмова між братами за дівчат. Лаврін пропонував Карпові різні кандидатури (Палажку, Хіврю, Вівдю, Химку, Олену Головківну, Одарку, Хотину, Ганну).
“Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем”, – казав Карпо.
“Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо”, – сказав веселий Лаврін, “Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку”, – сказав Карпо.
Лаврін запропонував дочку Довбиша Мотрю. Карпо над цим задумався.
У тексті наводиться опис Кайдашихи:
“Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства”.
Омелько Кайдаш зайшов у шинок, пиячив, поки не пропив половину грошей. Потім пішов додому, загрюкав у двері. Але Кайдашиха не пускала, тільки лаялася. Нарешті Лаврін відчинив батькові. Але п’яний Кайдаш довго не міг знайти двері, думаючи, що його кум украв у нього в шинку очі. Потім таки добрів до лавки, впав і захропів.
ІІ
Карпо йде до хати Мотрі Довбишівни, між ними зав’язується жартівлива розмова.
На другий день, збираючись до церкви, Мотря прибралася, як на свято, в надії побачити Карпа.
Кайдаші в цей час з’їжджали возами з крутої гори, і Карпо, задивившись на Мотрю, не підтримав воза і той перекинувся. До церкви парубок потрапив пізніше.
А через два тижні Карпо заслав до Мотрі старостів і вони одержали згоду на заручини.
На свято Семена Кайдаші пішли на оглядини до Довбишів.
Довбиші були багаті, і Кайдашисі хотілося показати себе з найкращого боку: вона чепурилася, церемонилась, чекала, поки її кілька разів попросять сісти на почесному місці – на покуті. Господарі заходилися накривати на стіл, а Кайдашиха стала придивлятися до Мотрі та хвалити її за працьовитість. Мотрі одразу не сподобався солодкий медок у її голоску
Після другої Пречистої Карпо повінчався з Мотрею, весілля гуляли чотири дні.
Наступного дня після весілля свекруха розбудила Мотрю дуже рано і почала навчати, як розкладати вогонь у печі та варити борщ, ніби та цього не вміла, і задала ще багато іншої роботи, а сама лежала, мовби нездужаючи. Кайдашиха встала, коли вже розвиднілося, і знову почала навчати невістку, сама “не беручись ні за холодну воду”. Вона дурила Мотрю, що нездорова, бо була рада мати в домі “добру робітницю” та командувати нею. Мотрі це не подобалось. Спочатку вона терпіла, а потім почала гостро відповідати, що не може надвоє розірватися, щоб усе встигнути. Зрозуміла,
яка недобра її свекруха і що “під її солодкими словами ховається гіркий полин”. Але Мотря була не з таких, “щоб комусь покорятись”.
Другого дня Кайдашиха знову охкала і примусила невістку зробити всю роботу: зварити обід, спекти хліб. Потім ще й дорікала, що борщ вийшов недобрий. Мотря не стрималася і відповіла, що їй не дуже допомагали, а сама вона всього не встигає. Свекруха здогадалася, що невістка не мовчатиме.
Через тиждень Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком і орудувала нею, як наймичкою, ще й кричала та дорікала.
Одного дня під час Різдвяного посту Мотря з Кайдашихою не помирилися з приводу того, хто замете в хаті (у Мотрі вся робота в руках горіла, а Кайдашиха довго спала і потім ще почала звинувачувати невістку в очах Карпа. Йому було жаль і матір, і жінку, яка почувала себе сиротою в чужій сім’ї).
Мотря, вимітаючи сіни, почула, як Кайдашиха говорила з кумою про неї, називала її кобилою, яка довго спить. На що Мотря не втримала і крикнула: “Од кобили чую! Ще й однієї сорочки не справили мені, а вже судите на все село!”. Кайдашиха від сорому не знала де дітись.
Мотря вирішила, що тепер вона покаже свекрусі, і вранці не стала вставати, кажучи, як і Кайдашиха колись, що нездужає. Маруся побачила, що Мотря дражнить її, розсердилась.
Результат непорозумінь – обід недоварений, хата неметена. Кайдашиха поскаржилася старому Кайдашеві, той розсердився, хотів навіть ударити невістку, але Карпо сказав, щоб батько не чіпав Мотрі, бо в неї є чоловік.
З того часу вони не мирилися. Кайдашиха кричала на Мотрю, а та огризалася. До Різдва Мотря ждала, що свекруха подарує їй якусь одежину, але та відрізала тільки полотна на запаску. Гарне тонке полотно й рушники вона сховала собі в скриню, ще й замком замкнула, хоч пряли вони разом з Мотрею. Мотря пожалілася Карпові, що їй нічого мати не справляє і вона ходить, як старчиха.
Після того Кайдашиха привезла невістці хустку і матерію на спідницю, але вони були такі чорні та убогі, що Мотря тільки зітхнула й відкинула обновки геть.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)