Нечуй-Левицький Іван Семенович

Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище Левицький) народився 25 листопада 1838 р. у містечку Стеблів, тепер Чер­каської області в родині сільського священика. Змалку знав багато народних легенд, пісень, захоплено читав.

Початкову школу закінчив вдома, а потім вчився у духовному училищі при Богуславському монастирі. Роки навчання в училищі описав письменник у своїх спогадах. Був це важкий час: постійне знущання вчителів, биття, сухе викладання та нікому не потрібне зубріння.

У 1852 р. І. Левицький закінчив училище, а наступного року

вступив до Київської духовної семінарії, де атмосфера була більш вільною.

Після закінчення семінарії, захворівши, рік жив у батьків, а потім викладав географію, арифметику та старослов’янську мову в Богус­лавському духовному училищі.

1861 р. І. Левицький вступає до Київської духовної академії. Як синові священика йому була доступна тільки духовна освіта. Зай­мається самоосвітою, передплачує російські журнали. В цей час його цікавить проблема зближення інтелігенції з народом.

Академію І. Левицький закінчує в 1865 р. і, порушивши сімейну традицію, відмовляється від духовної кар’єри, починаючи вчителю­вати в світських

навчальних закладах.

Ще наприкінці 60-х років потай від свого оточення вчитель почи­нає друкувати твори під псевдонімом “І. Нечуй” у львівському жур­налі “Правда”. Виходять “Дві московки”, “Рибалка Панас Круть”, “Причепа”, “Світогляд українського народу в прикладі до сьогочас­ності”.

У 1871 р. його твори виходять у Львові окремою книжкою “Повісті Івана Нечуя”.

У другій половині 70-х – на початку 80-х виходять такі твори, як “Бурлачка”, “Кайдашева сім’я”, “Баба Параска і баба Палажка”, “Старосвітські батюшки та матушки”, “Хмари” – перший україн­ський роман про інтелігенцію.

З 1885 р. письменник живе в Києві, виїжджаючи влітку на Чер­кащину, спілкується з М. Старицьким, М. Лисенком, М. Кропивницьким, І. Франком.

У творах 1890-1900-х рр. відбиваються найгостріші суспільні та психологічні проблеми (“Афонський пройдисвіт”, “Поміж воро­гами”, “Над Чорним морем”, “Старі гультяї” тощо).

Звертається письменник і до історичної тематики: романтична казка “Запорожці” (1873), драми “Маруся Богуславка” (1875), “В диму та полум’ї” (1875), повість “Гетьман Іван Виговський” (1899).

Ненадрукованим за життя І. Левицького залишився його істо­ричний роман “Князь Єремія Вишневецький” (написаний 1897 р.).

Перу письменника належать також комедії з сучасного міського побуту “На кожум’яках” (1871), “Голодному й опеньки м’ясо” (1877).

Виступав І. Левицький і з літературно-критичними та критико-публіцистичними статтями, які містять багато цінних спостережень.

Іван Нечуй-Левицький розвинув в українській літературі форму невеличкого оповідання і дав зразки першого реалістичного роману з сучасного життя.

У роки імперіалістичної війни письменник жив самотнім, важ­ким та голодним життям. В часи німецької окупації Києва важко хворів.

Помер Іван Нечуй-Левицький у жахливій богадільні на Лук’янівці 15 квітня 1918 р.






Як відшукати свій шлях у житті твір.
Нечуй-Левицький Іван Семенович