Нечуй-Левицький Іван Семенович
Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище Левицький) народився 25 листопада 1838 р. у містечку Стеблів, тепер Черкаської області в родині сільського священика. Змалку знав багато народних легенд, пісень, захоплено читав.
Початкову школу закінчив вдома, а потім вчився у духовному училищі при Богуславському монастирі. Роки навчання в училищі описав письменник у своїх спогадах. Був це важкий час: постійне знущання вчителів, биття, сухе викладання та нікому не потрібне зубріння.
У 1852 р. І. Левицький закінчив училище, а наступного року
Після закінчення семінарії, захворівши, рік жив у батьків, а потім викладав географію, арифметику та старослов’янську мову в Богуславському духовному училищі.
1861 р. І. Левицький вступає до Київської духовної академії. Як синові священика йому була доступна тільки духовна освіта. Займається самоосвітою, передплачує російські журнали. В цей час його цікавить проблема зближення інтелігенції з народом.
Академію І. Левицький закінчує в 1865 р. і, порушивши сімейну традицію, відмовляється від духовної кар’єри, починаючи вчителювати
Ще наприкінці 60-х років потай від свого оточення вчитель починає друкувати твори під псевдонімом “І. Нечуй” у львівському журналі “Правда”. Виходять “Дві московки”, “Рибалка Панас Круть”, “Причепа”, “Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності”.
У 1871 р. його твори виходять у Львові окремою книжкою “Повісті Івана Нечуя”.
У другій половині 70-х – на початку 80-х виходять такі твори, як “Бурлачка”, “Кайдашева сім’я”, “Баба Параска і баба Палажка”, “Старосвітські батюшки та матушки”, “Хмари” – перший український роман про інтелігенцію.
З 1885 р. письменник живе в Києві, виїжджаючи влітку на Черкащину, спілкується з М. Старицьким, М. Лисенком, М. Кропивницьким, І. Франком.
У творах 1890-1900-х рр. відбиваються найгостріші суспільні та психологічні проблеми (“Афонський пройдисвіт”, “Поміж ворогами”, “Над Чорним морем”, “Старі гультяї” тощо).
Звертається письменник і до історичної тематики: романтична казка “Запорожці” (1873), драми “Маруся Богуславка” (1875), “В диму та полум’ї” (1875), повість “Гетьман Іван Виговський” (1899).
Ненадрукованим за життя І. Левицького залишився його історичний роман “Князь Єремія Вишневецький” (написаний 1897 р.).
Перу письменника належать також комедії з сучасного міського побуту “На кожум’яках” (1871), “Голодному й опеньки м’ясо” (1877).
Виступав І. Левицький і з літературно-критичними та критико-публіцистичними статтями, які містять багато цінних спостережень.
Іван Нечуй-Левицький розвинув в українській літературі форму невеличкого оповідання і дав зразки першого реалістичного роману з сучасного життя.
У роки імперіалістичної війни письменник жив самотнім, важким та голодним життям. В часи німецької окупації Києва важко хворів.
Помер Іван Нечуй-Левицький у жахливій богадільні на Лук’янівці 15 квітня 1918 р.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)