Іван Багряний – один із найталановитіших із письменнинів-емігрантів
До своєрідних здобутків українського художнього слова належать твори українських письменників, які з різних обставин змушені були покинути рідну країну. Але й там, далеко від батьківщини, вони зберегли любов до неньки-України, плекаючи рідне слово. Калинова гілка з України сто літ цвіте в Бразилії, Канаді, Сполучених Штатах як продовження нашого роду. Українці оживили чужу землю, відстояли себе по світах як нація і народ. Вони повсякчасно звертали свій погляд до матері-України, щоб не перервалася пуповина, яка єднала їх з отчою землею. Куди
Іван Багряний – найвидатніший український письменник першої хвилі еміграції з Радянського Союзу. “Стара” еміграція потрапила за кордон після рен ції, після поразки у боротьбі з більшовиками, під час громадянської війни. Вона не знала, що таке тоталітарний режим, сталінські концтабори, спецпереселемі вагони.
Коли останні вояки УПА покидали рідну землю, Івану Багряному, с охтирського муляра Павла Лозов’яги, було 12 років, але він бачив і пережив багато: бачив, як більшовики вбили дядька,
Івану Багряному було двадцять п’ять років, коли розгорнувся на весь світ вольський масштаб геноцид на Україні. За критику національної політики СРСР за заклики до українців орієнтуватися у своєї культурному розвиткові на Європу а не на Москву, Багряного заарештували і засудили на п’ять років концтабору. Арешт і засудження не паралізували вольової вдачі Івана Багряного. Він не став зляканою жертвою, а втік від своїх мучителів і переховувався між українцями які жили на Далекому Сході.
Коли ж повернувся додому, його знов заарештували, допитували, страшно катували, але він усе витримав, і система відступила, звільнила його під наглядання і недостатністю матеріалів для повторного засудження”. Усі свої поневіряння, нерівну боротьбу він пізніше опише у творах “Сад симанський” (прізвища мучителів подав без змін) і “Тигролови”. З початком війни – нові випробування. Опинився на окупованій територій. Тут він пише листівки, статті, бойові пісні і марші для УПА, але скоро розуміє, що фашистське “визволення” – це новий геноцид українського народу. Скоро він пориває всі зв’язки з бандерівцями і емігрує до Словаччини, пізніше переїзджає до Німеччини.
Після війни Іван Багряний веде активне творче і політичне життя: створює, стає лідером УРДП. Іван Багряний – один із найталановитіших українських письменників емігрантів. Несхитною вірою в незнищеність життя, любов’ю до України були сили нені всі твори митця. Як і багато письменників, Іван Багряний починав свою творчість поезією. 1926 року він написав поему “Бумеранг”, у якій щиро, залюблено говорив про Україну.
Лице в зеніт. Коса в цвітінь. Рожеві руки в моря синь. Заквітчана, усміхнена і мрійна над усіх вона.
Пливе Україна під сонцем, і світ дивується її красі й силі. Вона була плацдармом для всіх європейських воєн, об’єктом для всіх завойовників, бо лежить межі двох світів. Але:
Не один там кораблі спалив, Не один там пальці посмалив.
Україна Для поета – “земля титанів – “нетитанів”, земля веселих кобзарів. Вона мала багато співців, але ніколи не мала і не потребувала своїх царів, не мала свого імені в світі, її доля була їй мачухою, але народжуються і виростають її діти, і пливе вона із давно забутої пори в майбутнє, щоб розпочати “все з початку”. Багато горя і нещасть пережила Україна. “Над пережитим, мов печатки, стоять хрести, шелестять могили…”, які є пам’ятниками минулих битв і слави. А зараз:
Вже не бряжчать мечі, як здавна, В лискучім, соняшнім пилу. В Путівлі-граді на валу Давно не плаче Ярославна.
Пил, порох укривають “плацдарм бойових військ”. Не скоро тут знову забряжчать, може, цього й зовсім ніколи не буде. Цей “край – дитина.
І зветься той край Україна”, – пише поет.
Першим великим прозовим твором Івана Багряного був роман “Тигролови”. І ній, на Далекий Схід страшний потяг, вщерть наповнений в’язнями, які не мають перед людьми, ні перед державою жодної вини. З вагона просто на ходу вистрибує ( в’язень Григорій Многогрішний і потрапляє на розкішний острівець у тайзі, вже багато років живуть українці. Вони зберегли свою мову, культуру, селам дали інші назви. Тут, у дикій тайзі, тоталітарна система не може понівечити душі них українців. Вони створили свій світ, наповнений чистотою і гармонією. Доля героя роману Григорія Многогрішного – це уособлення долі України.
Твір Івана Багряного “Сад Гетсиманський” було визнано “енциклопедією політв’язниці”. Він розповідає нам про життя політв’язнів, про страшні умови їхнього життя, коли в маленькій камері “мешкало” до кількох десятків людей, про постійні допити та знущання, про прагнення працівників НКВС у будь-який спосіб зламати морально своїх жертв.
Не можна не згадати й поему І. Багряного “АУЄ Магіа”, яка вийшла друком і мала сміливу присвяту: “Всім бунтарям і протестантам, всім, хто родимої рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим і зборканим і своїй бідній мрії – крик свого серця присвячую”. Надзвичайно цікава повість Багряного “Огненне коло”, яка має підзаголовок “Повість про трагедію під Бродами”. У цьому творі письменник з позицій загальнолюдської моралі намагається пізнати і оцінити такі категорії, як життя і смерть, війна і мир, добро і зло. Іван Багряний прожив важке, сповнене небезпек, тривог і поневірянь життя. Але ніщо не могло зламати його віри в людину, справедливість і добро. Він завжди мріяв повернутися в Україну і зараз, у наш час, повертається на батьківщину своїми творами.