Іван Багряний
Іван Багряний (справжнє прізвище Лозов’яга) народився 2 жовтня 1906 р. в селі Куземині на Полтавщині. Вчився у церковнопарафіяльній школі в Охтирці, потім у вищій початковій школі, у Краснопільській художньо-керамічній школі.
З ранньої молодості Іван Лозов’яга бачив навколо себе трагедію народу. У 1920 році були заколоті багнетами його дядько і 92-річний дід. Іншого дядька вислали на Соловки, і він уже не повернувся. На селі відбувалося розкуркулення, колективізація. Юнак не міг залишитися байдужим до долі свого народу.
У 1928 р. написаний
1929 р. – виходить поема “Аве Марія” з такою присвятою: “Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор”.
Офіційна критика відразу ж почала цькувати поета, що ніяк не вписувався у загальний бадьорий тон літературного процесу. Поета починають називати “куркулем”.
Критики виділяють чотири періоди творчого шляху І. Багряного:
1926-1932 pp. – початок літературного шляху до першого арешту;
1932-1940 pp. – період ув’язнення і концтаборів;
1941-1945 pp. – період Другої світової війни й окупації;
1945-1963 pp. – повоєнний час та еміграція.
Термін ув’язнення Багряний відбував у так званому концтаборі БАМЛАГу, у 1937 р. втік, був повторно заарештований на початку
1938 p. Відсидів майже три роки у Харківській в’язниці. Потім восени 1940 р. був звільнений. Воював на фронті, працював як підпільник.
У 1942 р. був засуджений до розстрілу німецькою владою як український інтелігент, але врятувався.
Деякі події свого життя письменник виклав у романі “Тигролови”, що був написаний у 1944 р.
Після повернення Червоної Армії знову почалося переслідування НКВС, Багряний змушений був кинути домівку і виїхати за кордон.
У 1945 р. разом з іншими письменниками-емігрантами І. Багряний бере участь у створенні Мистецького українського руху.
У 1946 p., коли Сталін вимагає повернення в СРСР колишніх радянських громадян, Іван Багряний пише гнівне обвинувачення всьому ладу – брошуру “Чому я не хочу повертатись до СРСР”. Цю брошуру було визнано документом і розглянуто в ООН.
Цього ж року виходить збірка “Золотий бумеранг”.
Іван Багряний займається політичною роботою, організовує разом з С. Підгайним та Г. Костюком Українську революційно-демократичну партію, якою керує до останніх днів життя.
1947 р. – виходить п’єса “Морітурі”, написана у дусі авангардизму.
1950 р. виходить роман “Сад Гетсиманський”, головний герой якого проходить усі жахи катівень НКВС. Цей роман з’явився раніше солженіцинського роману “Архіпелаг ГУЛАГ”.
1953 р. Іван Багряний пише повість “Огненне коло” про трагедію молоді України, понівечені долі, втрачені надії.
1925 р. – “Антон Біда – герой труда”.
1926 р. – повість “Маруся Богуславка”, перша частина трилогії “Буйний вітер”, п’єси, дитячі твори, публіцистика.
Помер Іван Багряний від туберкульозу легенів у санаторії Сан-Блазієн у Німеччині.
У 1965 p., після смерті письменника, було опубліковано його роман “Людина біжить над прірвою”.
Звичайно, у Радянському Союзі твори письменника Івана Багряного не друкувалися, його було вилучено з літературного процесу. Адже писав він на такі “непопулярні” теми, як страждання закатованого українського та інших народів СРСР, про ряд злочинів та несправедливостей, порушення прав людини. Тільки останніми роками ці твори стали відомими читачам України. Івана Багряного характеризує величезна і непереможна любов до людини й віра в її моральну силу, які він проніс через усі випробування власної долі, що, мабуть, і допомогло йому вижити.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)