Історичні пісні українців – скарбниця народної пам’яті
Історія України є одним із моїх найулюбленіших шкільних предметів. І справді, хіба не захоплює сама думка про нашу давнину? Хіба людство не мріяло протягом усіх тисячоліть свого існування поринути у минуле: фантасти вигадували машину часу, на якій відсилали своїх персонажів у часи лицарства чи у далеке майбутнє, люди зачитувались історичними романами, із захопленням дивились документальні фільми… Підручники з історії пишуть поважні науковці, фільми створюють майстри своєї справи… І яким же було моє здивування, коли я познайомився
Мені здається, що за сталими і вже банальними кліше про необхідність збереження історії, необхідність її вивчення, ми втратили вміння по-новому, живо та емоційно сприймати нашу історію, пишатися нею не за звичкою, а від щирого серця. Уся Європа захоплюється звитяжною епохою середньовічного лицарства. .Лицарям присвячені твори літератури та кіномистецтва, які створюються і зараз… Звісно, ми також читаємо та дивимось їх із захопленням, кожен підліток уявляє себе на місці мужнього лицаря в латах і на коні, який їде визволяти свою кохану… Навіть у нашому мовленні побутують порівняння “справжній лицар”, “лицарське ставлення”… 1 тільки нещодавно я збагнув, шо доба козаччини в українській історії – та сама доба лицарства, тільки на нашому грунті! Козаки – мужні й безстрашні лицарі, що жили вільно і за законами честі, боронили свої ідеї, свою країну, історичну та соціальну справедливість… Відомо, що козаки свого часу були однією з найбільш організованих армій у світі, були сильними і фізично, і духовно. Кожен із нас може пишатися тим, що ми є нащадками славних запорожців. На щастя, книги з історії України перекладають зараз багатьма мовами, тож я мрію про те, що колись весь світ дізнається про лицарську добу в нашій історії…
Історичні пісні українців – безцінний скарб, що залишили нам наші пращури, ми не тільки не маємо права забути їх, занедбавши нашу історичну пам’ять, а й зобов’язані показати їх світові, розповісти про нашу історію, яка гідна того, щоб нею пишалися українці. Я мрію про те, щоб за кілька років чи, можливо, десятиріч європейські чи американські діти, дивлячись історичні фільми про Україну, уявляли себе на місці безстрашних запорожців… А ми. українці, ніколи не забували про історію нашого народу, донесену до нас у піснях, думах та літописах…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)