Ідейно-художня своєрідність повісті О. Купріна “Поєдинок”
З’явившись під час російсько-японської війни і в обстановці наростання першої російської революції, твір викликав величезний суспільний резонанс, оскільки воно розхитував один з головних підвалин самодержавного держави – недоторканість військової касти.
Проблематика “Розмови” виходить за рамки традиційної військової повісті. Купрін зачіпає і питання про причини суспільної нерівності людей, про можливі шляхи звільнення людини від духовного гніту, піднімає проблему взаємовідносин особи і суспільства, інтелігенції та народу.
Зіставлення двох героїв, яким властиві два типи світорозуміння, взагалі характерно для Купріна. Обидва героя прагнуть знайти вихід з глухого кута. При цьому Ромашов приходить до думки про протест проти міщанського благополуччя і застою, а Шурочка пристосовується до нього, не дивлячись на зовнішню показне неприйняття. Ставлення автора до неї двояко, йому
Ромашов – “природна людина”, він інстинктивно чинить опір несправедливості, проте його протест слабкий, його мрії і плани легко руйнуються, оскільки вони незрілі і непродуманих, часто наївні. Ромашов близький чеховським героям. Але виникла необхідність немедлен ного дії підсилює його волю до активного опору. Після зустрічі з солдатом Хлєбниковим, “приниженим і ображеним”, у свідомості Ромашова настає перелом, його приголомшує готовність людини піти на самогубство, в якому він бачить єдиний вихід з мученицькою життя. Щирість пориву Хлєбнікова особливо яскраво вказує Ромашова на дурість і незрілість його юнацьких фантазій, що мають на меті лише щось довести оточуючим. Ромашов вражений силою страждань Хлєбнікова, і саме бажання співчувати змушує підпоручика вперше задуматися про долю простого народу. Втім, ставлення Ромашова до Хлебникову суперечливо: розмови про людяність і справедливості носять відбиток абстрактного гуманізму, заклик Ромашова до співчуття багато в чому наївний.
У “Поєдинку” А. І. Купрін продовжує традиції психологічного аналізу Л. М. Толстого: у творі чується, крім протестуючого голосу самого героя, який побачив несправедливість жорстокої і тупої життя, і авторський викривальний голос (монологи Назанского). Купрін користується улюбленим прийомом Толстого – прийомом підстановки до головного героя героя-резонера. У “Поєдинку” Назанскій є носієм соціальної етики. Образ Назанского неоднозначний: його радикальне настрій (критичні монологи, романтичне передчуття “светозарной життя”, передбачення прийдешніх соціальних потрясінь, ненависть до способу життя військової касти, здатність оцінити високу, чисту любов, відчути красу життя) вступає в протиріччя з його власним способом життя. Єдиним порятунком від моральної загибелі є для індивідуаліста Назанского і для Ромашова втеча від будь-яких суспільних зв’язків і зобов’язань.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)