Ідейний пафос “Тараса Бульби”
Ідейний пафос “Тараса Бульби” – у безмежному злитті особистих інтересів людини з інтересом загальнонародним. Лише один образ Андрия різко відособлений у повісті. Він протистоїть народному характеру і як би виламується з головної її теми. Ганебна загибель Андрия, що є необхідною моральною відплатою за його відступництво й зраду народній справі, ще більше підкреслює велич центральної ідеї повести. Духовне й тілесне в повесте “Тарас Бульба” як вираження поетики М. В. Гоголя. За всіх часів існувало певне подання про співвідношення
У європейському ідеологічному, культурному й художнім мисленні духовн і інтелектуальне звичайно ставилося вище фізичного й тілесного. Зрозуміло, це сама загальна й схематична формула, що не враховує складний розвиток подань із античних часів. Але повне дослідження проблеми в цьому випадку неможливо, та й зайво. Нам важливо вказати лише на головну тенденцію, притім тенденцію переважно нового часу. В XVІІІ столітті ця тенденція втілилося в такому яскравому феномені, як физиогномика швейцарського письменника І. К. Лафатера – вчення про зв’язок між духовно моральним
Ідеальна суспільна формація, по Фур’є, повинна задовольнити всі категорії страстей, привівши їх у гармонійну рівновагу. Яка ж ієрархія духовних і фізичних здатностей у гоголівській картині миру? Перш ніж відповідати на це питання, умовимося в головному. Співвідношення фізичного (тілесного) і інтелектуально^-духовного цікавить нас не з погляду теоретичних поглядів і світогляду Гоголя (це спеціальне завдання, що вимагає – якщо вона реальна – іншої роботи), а як співвідношення усередині художньої структури добутку, як істотні моменти його організації й оформлення, – інакше кажучи, як художня опозиція. В “Тарасові Бульбе” є сцена, ключова не тільки для цього добутку, але й для ряду інших ранніх гоголівських речей: більшості повістей з “Вечорів”, а також для “Вия”. Це – перша сцена: зустріч Тараса із синами. “Ну, давай на кулаків!” – говорив Бульба, засукавши рукава: подивлюся я, що за людина ти в кулаку!” І батько із сином, замість вітання після давньої отлучки, почали садити один одному стусани й у боки, і в поперек, і в груди…”
Для Тараса Бульби й Остапа фізична сила й здатність до двобою – достоїнство першорядне. Воно визначає щось істотне в людині (“…що за людина ти в кулаку!”). Після двобою Тарас звернувся до синів з повчанням: “Це все дрянь, чим набивають голови ваші; і академія, і всі ті книжки, букварі, і філософія, все це ка зна що, я плювати на все це!..”
Тут Бульба пригнав у рядок таке слово, що навіть не вживається в пресі. “А от, краще, я вас на тім же тижні відправлю на Запоріжжя. От де наука так наука! Там вам школа; там тільки наберетеся розуму”. Бульба, імовірно, мав підстави нехтувати схоластичне навчання свого суворого століття, однак не помітно, щоб він предпочитал йому інше, більше розумне
Єдина наука, що він визнає, – війна. Військова відвага й доблесть вище інтелектуальних занять і страсті до пізнання. Хвилину через козаки сідають за їжу. “Не потрібно пампушок, медовиков, маковников і інших пундиков; тягни нам усього барана, козу давай, меди сорокалітні! Так пальника побільше, не з вигадками пальника, з ізюмом і всякими витребеньками, а чистого, пінного пальника, щоб грала й сичала, як скажена”. Їжа – істотна справа, поглинання їжі – похвальна людська здатність. Чим з’їдено більше, тим краще.
Оборотний увага на цей пиршественний максималізм, що відкидає всякий зніжений естетизм і не бажаючий розмінюватися на дріб’язку. Його ідеал – натуральність і повна міра (“тягни нам усього барана…” і т. д.). Ще більш похвальна й здатність до питва – знову рясному, на всю широчінь натури. Характерно також бажання Бульби, щоб пальник “грала й сичала, як скажена”.
Образи їжі й питва пересуваються з неживого ряду предметів в одушевлений. Перед нами живаючи, що дихає, тріпотлива стихія. Один живе поглинає й засвоює інше. За столом звучить похвала всьому що з’їдає й що випиває. “Ну, підставляй свою чарку; що, гарний пальник! А як по-латинському пальник? Те-те, синкові, дурні були латинци: вони й не знали, є чи на світі пальник”.
Запам’ятаємо для майбутніх висновків це поблажливо-добродушне глузування над іноплемінниками, що не розуміють щирого змісту їжі й питва. Все це говорить про те, яке місце здобуває у свідомості персонажів фізичний і тілесний початок. Звичайно, не треба абсолютизировать це співвідношення. Складність у тім, що фізичний і тілесний початок не ізольований, але вказує на щось більше високе; інакше кажучи, з ним зв’язана духовність ранньої, “героїчної” епохи народного життя. Тому у всіх народів богатирі цілих биків з’їдають, баранами закушують, а бочками сороковими запивають”.
Фізичне, тілесне, плотське співвіднесено зі стихією героїчного діяння, боротьби з ворогами, духом відваги й патріотизму. Ще прямее й непосредственнее виражається цей ступінь духовності в сценах колективного танцю й співу, про які говорилося в першому розділі. Крім героїчної народної поезії, на “Тараса Бульбу” (і близькі до нього гоголівські добутки). впливали й інші художні традиції. Насамперед ті, які існували на українському грунті, у так званих інтерлюдіях. Цю художню традицію вже не назвеш героїчної. Звичайний герой інтерлюдій – “школяр”семінарист, по-малороссийски “дяк”, або, як жартівливо йменували його автори сатир, “пиворез”. “Відбившись від школи за великовозрастием, він захоплюється предметами, далекими строго духовній науці: доглядає й за торговками, і за паннами, пиячить і для видобутку засобів до існування співає канти й псалми під вікнами, пускається на ризиковані афери
Він не ладь порию подшутить над неписьмовим селянином, проробляючи над ним непорядні жарти: оголосивши себе живописцем і взявшись написати портрет, він вимазує простака сажею”.
Тим часом з типом “дяка” зв’язане таке співвідношення людських здатностей, при яких фізичн і тілесне ставиться вище духовного. Але це співвідношення теж непросте: відраза “дяка” до школи, пристрасть до ризикованих підприємств і витівок видають людини рішучого, що зневажає сформованими нормами відносин із владою, зі старшими, з рідними й т. д. Відзначимо також зниження мотиву любові, що приймає різні форми. З одного боку, це відверте презирство до “нежбе” у Тараса Бульби, що ставило вище любові героїчна справа військову суворість і самовідданість. Разом з тим уже в ранніх творах Гоголя намітилися такі образи вищих людських рухів (насамперед любові), які різко контрастують із тільки що відзначеною ієрархією, тобто перевагою фического й тілесного над духовним і інтелектуальним. Назвемо ці приклади випадками гострого контрасту
Світовідчування суворого героїчного століття, правда товариства, зіштовхуються з индивидуализирующимся, що заглиблюється в самому собі особистим почуттям. “Андрий… полюбив дівчину з ворожого племені, який він не міг віддатися, не змінивши батьківщині: от зіткнення (колізія), от сшибка між потягом серця й моральним боргом…” – писав Бєлінський про трагедії Андрия. Випадки гострого контрасту вносять додаткові диссонанси в гоголівську шкалу. З одного боку, якщо прибігати до схематизованої формули, тілесн і фізичне ставиться вище духовного й інтелектуального
Але з іншого боку – вільний і кращий розвиток природного, природного, “фізичного” не тільки обмежується дією внеположенних цієї ієрархії сил, але й знає “відступи від правила”, перебої. Ці перебої створюються насамперед випадками такого романтизованого, найвищою мірою духовного переживання любові, які перебувають у зворотному відношенні до пануючої ієрархії. У такий спосіб вони передвіщають те співвідношення “фізичних” і “духовних” моментів, що візьме гору в гоголівській творчості позднее.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)