Антифашистський пафос у романах закордонних письменників

Антифашистським пафосом пронизана чудова художньо-публіцистична книга Юлиуса Фучика “Репортаж з петлею на шиї” (1943), створена у в’язниці Панкрац у Празі. Вирослий у сім’ї висококваліфікованого робітника, Фучик по своєму кругозорі й рівню культури піднявся значно вище свого найближчого оточення, але до кінця днів зберіг з рідні й близькими серцеві відносини. Про це говорять його листа з в’язниці батькам, сестрам. Це свідчить про широту натури письменника, про його вміння ладити з людьми всіляких поглядів. Як не вистачає нам іноді

цього вміння!

Ще треба сказати про те, що Фучик був справді культурною людиною. Гаряче люблячи свій чеський народ, він знав і співав сотні народних пісень, зачитувався чеськими й словацькими письменниками, цінував красу рідної природи, її ріки, гори, долини, звірів, птахів. Він знав кілька іноземних мов і з німцями говорив німецькою мовою, з росіянами по-російському.

У Киргизії, Таджикистані, Узбекистані чеський письменник боровся проти басмачів, допомагав будувати електростанції, ліквідувати неграмотність. Про ці легендарні роки життя героя написана п’єса Кодири Абдулло “Здраствуй, Юльча!”. У перекладі з

таджицького вона надрукована в журналі “Театр” (1981. – № 2).

Сам “Репортаж…” створювався чеською мовою, що близький слов’янськими коріннями російській, українській, польській і іншій мовам цієї групи

Книга Фучика мимоволі напрошується на зіставлення з радянськими добутками, присвяченими сталінській сваволі, борошнам людей у в’язницях і таборах Гулага. Звичайно, учитель і школярі можуть відкинути таке зближення, нехай лише це буде серйозно обгрунтовано. Ми, зі своєї сторони, приведемо аргументи на користь співвіднесення двох тим. Герой чеського Опору правдиво малює моторошний мир в’язниці, де панують побиття, знущання над укладеними, катування фізична й моральні, де людина або не витримує (як комуніст Мирек), або зберігає достоїнство, де наглядачі й кати, як правило, є мерзенними людишками, але попадаються серед них і ті, хто зберігає залишки людяності

Про все це ми читаємо сьогодні в “Колимских оповіданнях” В. Шаламова, романі В. Гроссмана “Життя й доля”, повести А. Жигулина “Чорні камені”, у мемуарах Г. Жжонова, Л. Розгону, Евг. Гинзбург, Н. Мандельштам і інших авторів. Але є в них і серйозна відмінність від “Репортажу…”. Якщо Фучик і його товариші по боротьбі гинули за праву справу і йшли на страту зі свідомістю виконаного боргу, то жертви сталінської сваволі часто не могли зрозуміти, за що вони страждають і гинуть. Тому їхнього мучення були куди горше, їхні передсмертні мінути куди важче, ніж це було для героїв-антифашистів. Приховувати від школярів найтяжкі сторінки нашої історії було б блюзнірством

Що стосується повести Хемингуея “Старий і море” (1952), те в ній варто виділити дві теми – екологічну й тему праці. Кубинський рибалка Сантьяго показаний як носій швидко вимираючого нині міфологізованого мислення. Воно образно й философично. Океан, риби, птахи, черепахи – усе представляються малограмотному старому розумними істотами, що мають право на життя. І ця віра, що здається нам наївної, донкіхотської, насправді нескінченно вище холодно-раціоналістичного відношення до природи, що в остаточному підсумку убийственно для навколишнього середовища й для самої людини. У цьому плані з повістю про Сантьяго можна зрівняти ” Цар-Рибу” В. Астафьева, “Плаху” Ч. Айтматова. Праця рибалки показана Хемингуеем як один з головних підвалин життя. На нього не давить ще страшна сила відчуження, що охопила трудові відносини у світі купівлі-продажу. Тому герой може розкрити в справі кращі сторони своєї натури: висока професійна майстерність, спортивний азарт, що перетворює роботу в гру, енергію й героїчний стоїцизм, що допомагають мужньо перенести гіркота поразки

Теми праці й екології особливо важливі для нас зараз, коли шириться рух по порятунку нашої годувальниці – природи. І особливо гірко те, що вбиває її працю нерозумний, відчужений від людяності, праця на виробництві, що губить самих робітників, їхніх дітей, все живе. Є над чим задуматися молоді, що вступає в життя. І їсти можливість виявити себе в екологічному русі, якщо ми хочемо зберегти себе й свою планету, команду того маленького космічного корабля, про яку говорив Сент-Екзюпері






Твір роздум на тему жага до життя.
Антифашистський пафос у романах закордонних письменників