Ідеальний жіночий характер у поданні І. А. Гончарові
Роман “Обломів” вийшов у світло в 1859 році, коли в країні надзвичайно гостро поставав питання скасування кріпосного права, коли російське суспільство вже повною мірою усвідомило згубність існуючих порядків. “Розбирати жіночі образи, створені І. А. Гончаровим, виходить, пред’являти претензію великим знавцям жіночого серця”, – помітив один з найбільш проникливих російських критиків Н. А. Добролюбов. В образі Ольги Ільїнскої втілилися не тільки кращі риси російської жінки, але й все краще, що бачив письменник у російській людині.
Ольга – чужа у своєму середовищі. Але в ній є й розум, і рішучість, щоб відстоювати
Ольга постійно міркує про своє почуття, про вплив на Облогова, про своїй “місії”; любов стає для неї боргом, а тому вже не може бути безоглядної, стихійної. Більш того, Ольга не готова пожертвувати всім заради любові. “Тобі хотілося б довідатися, чи пожертвувала б я тобі своїм спокоєм, чи пішла б я з тобою тому шляхи?.. Ніколи, нізащо!” – рішуче відповідає вона Обломові.
Обломів і Ольга чекають друг від друга неможливого. Вона від нього – діяльності, волі, енергії; у її поданні, він повинен стати схожим на Штольца, але тільки зберегти при цьому краще, що є в його душі. Він від її – безоглядної, самовідданої любові. Ольга любить того Обломові, якого створила у своїй уяві, який вона щиро хотіла створити в житті. “Я думала, що пожвавлю тебе, що ти можеш ще жити для мене, – а ти вмер уже дуже давно”, – із працею вимовляє Ольга й ставить гірке запитання: “Хто прокляв тебе, Ілля? Що ти зробив? Що загубило тебе? Немає імені цьому злу!”. – “Є, – відповідає Ілля. – Обломовщина!” Трагедія Ольги й Обломові – стає остаточним вироком тому явищу, що зобразив Гончарів. Ольга виходить заміж за Штольца. Саме він зумів домогтися того, що в душі Ольги здоровий глузд, розум остаточно перемогли її почуття, що терзало. Її життя можна назвати щасливої. Вона вірить у свого чоловіка, а тому любить його. Але Ольга починає почувати непояснену тугу. Механічне, діяльне життя Штольца не дає тих можливостей для руху душі, які були в її почутті до Обломові. І навіть Штольц угадує це: “Довідавшись раз, його розлюбити неможливо”. З любов’ю до Обломові вмирає краща частина душі Ольги, вона назавжди залишається жертвою.
“Ольга, по своєму розвитку, представляє вищий ідеал, який тільки може тепер російський художник висловити з теперішнього російського життя, жива особа, тільки таке, яких ми ще не зустрічали”, – писав Н. А. Добролюбов. – “!У вона-те більш, ніж у Штольца, можна бачити натяк на нове російське життя, від її можна чекати слова, що спалить і розвіє обломовщину! Обломовщина їй добре відома, вона зуміє розрізнити неї у всіх видах, під всіма масками, і! знайде в собі стільки сил, щоб зробити над нею суд нещадний!”.
Роман І. А. Гончарова “Обломів” – класика російської літератури. У цьому романі перед нами з’являється два лики любові. Перший – любов Обломові й Ольги, другий – любов Штольца й Ольги. Як же вони різні! Перше почуття – не встигнувши розцвісти – відразу зав’януло, друге – розцвітає довго, але, розпустившись і окріпнув, довго зберігає всю свіжість молодості. Любов Обломові й Ольги швидко в’яне. Можливо, у цьому винуваті вони обоє, але, швидше за все, всю провину можна покласти на Обломові. Його лінь і неробство й були причиною розриву.
Та й сама Ольга не стільки любила, скільки хотіла любити свого невдачливого нареченого, нав’язуючи йому роль, противну для нього. Недосвідчена в справах любові, Ольга з усією силою молодості віддалася цьому новому для неї почуттю, не розуміючи, що Обломові, з його вічними страхами й лінню, її любов не дуже-те й потрібна. По-іншому обстояло справа в Штольца з Ольгою. Як людині діяльному й практичному, Штольца ніколи було займатися своїми серцевими справами. А коли прийшла любов, це нове для нього почуття, він віддався йому цілком. Ольгу Штольц знав задовго до зустрічі за кордоном, але тоді вона була для нього лише дитиною, розумним і подающим більшими надіями, але дитиною. За кордоном Штольц побачив у ній жінку, у яку відразу закохався.
Ці два лики різні, як і сама любов, про яку так багато сказане. Геніальність Гончарова й полягає в тому, що він показав ці два лики, не приховуючи й не прикрашаючи нічого.
У кожної людини є місце й обставини, у яких він почуває себе “як король”. Він захищений, вільний, задоволений, самодостатній. У гончаровського Обломові такий королівський трон – диван. Це не просто предмет меблів, не місце відпочинку й сну після праць праведних. Це священне місце, на якому збуваються всі бажання, вибудовується фантастичний мир, у якому Обломів не править – для цього адже зусилля додавати потрібно, – він приймає як належне спокій, достаток, ситість. Обломів – це як пекти, на якій лежить Еміля – дурак, а тим часом цебра самі по воду йдуть і пироги в піч стрибають. Тільки замість щучого веління до послуг Обломові – віддані раби, якщо називати речі своїми іменами.
Обломів зріднився, зрісся зі своїм диваном. Але не тільки лінь заважає Обломові зійти з його. Там, навколо, – реальне життя, що улаштоване зовсім не до послуг і задоволення пана. Там потрібно щось доводити, чогось домагатися. Там перевіряється, що ти за людина й чи маєш право на те, чого бажаєш. А на дивані покійно, затишно – і в царстві порядок! і Захар на місці!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)