ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ СТЕФАНИК (1871-1936)

Народився Василь Семенович Стефаник 4 травня 1871 р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської об­ласті) в сім’ї заможного селянина. Проте хлопець змалку знається на селянській пра­ці, допомагає батькам, пасе вівці. Хлопець зростає в атмосфері Народної творчості: знав від селян багато казок, переказів, пісень. Від і матері та сестри Марії навчився співати. Три роки хлопець відвідував школу у рідному селі, а потім ще три роки навчався у сусідньому селі Снятині у народній школі, де вперше відчув на собі зневагу з боку вчи­телів

і паничів.

1883 року Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де соціальні контрасти і протиріччя виявилися ще глибше. У Ко­ломиї ще гостріше відчув на собі Соціальний і національний гніт. Селянські діти рідко потрапляли до гімназій, бо навчання вимагало великих витрат. А вчителі і гімназисти ставилися до мужицьких дітей з відкритою зневагою, знущалися не лише морально, а і фі­зично (навіть били). Був випадок, коли знущання одного з учителів мало не довели хлопця до самогубства. Оце глузування рано пробудило у Василя почуття протесту проти соціальної та національної нерівності.

Починаючи з Четвертого

класу гімназії, Василь бере участь у ро­боті гуртка гімназичної молоді. Гуртківці вели громадсько-куль­турну роботу серед селян (організовували читальні). Учасники таємного гуртка “Студентська громада”, одним із керівників якого був Лесь Мартович, вивчали заборонену літературу, обговорю­вали реферати на суспільно-політичні та літературні теми, а та­кож власні твори. Гуртківці встановили особисті зв’язки зі спіль­никами Франка, що розгортали селянський рух на Коломийщині.

Ще 1888 року Стефаник і Мартович познайомились з М. Павликом, який зацікавився Мартовичевим твором “Рудаль”, який пізніше за Стефаникові гроші було видано окремою книжечкою під назвою “Нечитальник”.
У гімназії Стефаник теж починає пробувати сили в літературі. Із перших опублікованих творів до нас дійшовЛише один вірш, який Стефаник опублікував без підпису.

Студенти виявляли великий інтерес до революційних видань, що їх здійснювали І. Франко і М. Павлик. Знайомились із забороненою літературою, яку одержували від сестри М. Павлика Анни, вона теж була активною учасницею Революційного руху. Так вони поступово придбали чималу бібліотеку. Крім політичної літератури в ній були твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича та інших видат­них письменників того часу. Особливо захопили Стефаника твори Г. Успенського.

Участь молоді у революційному русі не залишилась поза увагою гімназичного начальства. Спочатку із гімназії виключний Мартовича, а слідом за ним ще двадцять студентів, серед яких був і Сте­фаник. Восени 1890 року слідом за Мартовичем до Дрогобицької гімназії вступив і Стефаник. Навчаючись поблизу Нагуєвичів, де в цей час перебував Франко, Стефаник спеціально пішов знайо­митися з Франком. Ця зустріч справила на нього надзвичайно ве­лике враження.

Після закінчення гімназії (1892) Василь Стефаник вступає на ме­дичний факультет Краківського університету. У студентські роки Стефаник бере активну участь у громадському житті, виїздить на села агітувати за селянських кандидатів у депутати до австрійського парламенту, зокрема за Івана Франка. За агітаційну роботу на селі його переслідують австрійські жандарми і на два тижні кидають до в’язниці.

Замість Вивчення медицини він поринає у літературне і гро­мадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців “Академічна громада”. Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає, пиль­но стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками.

Студент бере активну участь у Громадському житті рідного краю, зміцнює творчі контакти з українськими періодичними видання­ми, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890 р. першої статті – “Жолудки наших робітних людей і чильні” – він у 1893-1899 рр. пише і друкує в органах радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та “Літературно-науковому віснику” ряд статей. Упродовж 1890-1897 років він пише свої перші “образки”, тобто (пісні), ліричні етюди, поезії в прозі, далі переходить до написання і реалістичних новел, в яких змальовує тяжке економічне становище та безправність Селян Галичини, різні побутові трагедії і драми, які постають на грунті пригнічення, темноти і нужди.

У 1894 році на шевченківському вечорі в Кракові відбуло­ся знайомство В. Стефаника з високоосвіченою родиною Морачевських. Вацлав Морачевський – відомий польський Вчений-природо­знавець, а його дружина – українка Софія Окуневська – була чи не першою в Австрії жінкою, яка здобула вищу медичну освіту. Це знайомство Стефаник вважав найважливішою подією своєї мо­лодості. “Вацлав Морачевський – моя дорога у світ”,- напише пізніше Стефаник у ліричній сповіді “Серце”. Морачевський багато зробить для ознайомлення польської громадськості з творчістю В. Стефаника.
На цей же період припадає час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов’язувалося з модерністичною Абстрактно-символічною поетикою.

У 1896-1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і намагається видати їх окремою книжкою під заголовком “З осені”. Та підготовле­на книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті (” Амбіції “, “Чарівник”, ” Ользі присвячую “, ” У воздухах плавають ліси “, ” Городчик до бога ридав”, “Вночі” та ін.).

У творі” Городчик до бога ридав ” молодий письменник висловив уболівання над долею Селянської дітвори, яка гинула від голоду та нестатків, а в прозовій мініатюрі “Раненько чесала волосся” реалістично передав переживання молодої закоханої дівчини. В Близькими до поезій у прозі є твори “Моє слово” та “Дорога”. Це дуже Інтимні твори, які писалися до дня народження коханої людини – Євгенії Калитовської.
Стефаник закохався в Євгенію Калитовську, коли та вже була заміжньою жінкою, мала дітей і обов’язки перед своєю родиною. Євгенія Калитовська, і її сестра Ольга Гаморак захоплювались творами Василя Стефаника, але їх обох вразив розпачливий тон його творів. Варіанти обох творів містять ознаки модернізму, але ці віяння в його творчості були короткочасними.

Упродовж 1897 р. у популярній чернівецькій газеті “Праця” по­бачили світ перші сім реалістичних новел Стефаника – “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя кни­жечка”, “Сама-саміська”, які привернули увагу літературної гро­мадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трак­туванням тем із життя села.

Перша збірка новел – “Синя книжечка”, яка вийшла у світ на­весні 1899 року у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, оскільки автор звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства. 1900 року у Львові побачила світ друга збірка поезій Стефаника “Камінний хрест”, там же на початку 1901 року вийшла його третя збірка “Дорога”.

1 січня 1900 року після тривалої хвороби померла мати В. Сте­фаника. За чотири місяці батько знову одружується з молодою дів­чиною. Відтоді В. Стефаник не навідується до Русова, остаточно по­рвавши з батьком.

Важливою для письменника була подорож 1903 року на Східну Україну у зв’язку з відкриттям пам’ятника Котляревському. Ця по­дорож сприяла дружнім стосункам Стефаника з багатьма прогресив­ними українськими письменниками.
Навчання Стефаника в Краківському університеті затягнуло­ся, бо дуже багато часу займала Агітаційна роботаІ літературна творчість. Вивчення письменником медицини відбилося згодом у його творчості пізнанням найглибших таємниць психіки людини, з’ясуванням причин тих чи інших людських вчинків.

26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак, що вчителювала в сусідньому з Русовим селі Стецеві. Після одруження бере на себе господарство свого тестя і шість років живе з дружиною і трьома синами у селі Стецеві.
1908 року селяни обирають його ” Мужицьким послом до Австрій­ського парламенту”. Він відстоює права простих людей і відходить від літературної праці.

Написані з великою художньою силою твори Стефаника здобули широку популярність: вони перекладалися російською, польською, німецькою, чеською та іншими мовами, про них багато писала кри­тика. Але сам письменник за наступних 15 років не опублікував жодного нового художнього твору.
Тривала перерва у літературі не позначилася на майстерності письменника, і наступні твори відзначалися драматизмом описа­них подій з Першою світовою війною, яку Василь Стефацик зустрів у рідному селі, розпочався другий період його творчості.

Постійне прискіпування ворожої німецької вояччини, підозри симпатіях до російського війська Примусили письменника перебратися до Відня. Воєнні дії глибоко вразили В. Стефаника, а саме тут, у Відні, після майже 15-річної перерви, у нього “знову народилося слово”. Одна за одною з’являються новели письменника. Пер­ша з них – “Діточа пригода” – написана восени 1916 р., а опублі­кована на початку 1917 р.

Цей період став часом великих соціальних зрушень (розпад Австро-Угорської імперії і революція 1917 року). Він менш інтен­сивний, ніж перший, але з чималими здобутками. Смерть Івана Франка також знайшла відбиток у творчості новеліста ще одним твором – “Марія” (1916 p.).
За “Марією” письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду склали п’яту збірку – “Вона – земля”, видану 1926 р.
Більшість творів цього періоду мають Антивоєнне спрямуван­ня. Вони змальовують трагедію народу:

“Над його селами й міста­ми, полями й горами пройшла, як смерч, все знищуючи на своєму шляху, війна”.

З 1908 по 1918 рік Стефаник був послом (депутатом) австрій­ського парламенту у Відні. Перебуваючи депутатом від селянської радикальної партії, зрозумів, що його діяльність в умовах цісарської Самодержавної влади приносить уже мало користі народові.
Разом із тим письменник протестував проти намагань польського уряду загарбати Галичину. У січні 1919 р. В. Стефаник очолив велику делегацію на знаменне свято – проголошення злуки всіх українських земель.

Після війни приходить нове лихо – Окупація західноукраїнських земель реакційним польським урядом на чолі з маршалом Пілсудським. Про те, як жили і на що сподівалися покутські селяни під оку­паційною владою, розповідається в новелах “Дід Гриць”, “Morituri” та “Воєнні шкоди”. Ось із цих творів, написаних під час Першої сві­тової війни та в повоєнний час, і склалася нова книжка новел Стефа­ника “Земля”, що вийшла 1926 року у місті Львові.
У ці роки Стефаник часто хворіє, зростають Матеріальні нестатки. Йому доводиться часто позичати гроші у друзів, а адвокат Че­ремшина не раз захищав Стефаника в суді за несвоєчасну сплату боргів. У родині постало питання про виїзд старшого сина на за­робітки до Канади, проте через економічну кризу в Канаді поїзд­ку відклали.

У 1927 році Стефаник планував свій приїзд до СРСР, але подо­рож не відбулася через те, що польський уряд не дав письменникові закордонного паспорта. До того ж до письменника дійшла інформа­ція про наближення репресій в Радянській Україні. Отримуючи від українського радянського уряду за свою літературну працюПерсо­нальну пенсію, В. Стефаник водночас не давав себе втягнути в сум­нівну політичну полеміку, зрештою, за деяким згадками, відмовився від згаданої пенсії. Дальший розвиток трагічних подій в Радянській Україні (Репресії діячів української культури, Голодомор 1933 року) переконав письменника в тому, що тоталітарний режим ворожий народові. У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник майже не виїздив з Русова, де й писав останні твори у віль­ні від селянської праці хвилини.

У 1927-1933 роках Стефаник опублікував ще більше десяти новел. 1933 року Прикутий до ліжка, паралізований письменник про­диктував останні свої твори. Це були автобіографічні новели, белет­ризовані спогади.

До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. Він че­кав, коли його край звільниться від чужинців. Але 7 грудня 1936 р. Василь Семенович Стефаник помер. Поховано письменника на па­горбі край Русова.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ СТЕФАНИК (1871-1936)