ІBAH СЕМЕНОВИЧ НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918)
Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І, Нечуй-Левицький увів в Українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами.
Іван Левицький (літературні псевдоніми – І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй тощо)
Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок у Батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця
Закінчивши семінарію, І. Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики та географії. З 1861 по 1865 роки Левицький навчається в Київській духовній академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 року І. Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри. Пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку вПолтавській семінарії (1865-1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866-1872), Кишинева (1873-1884).
І. Нечуй-Левицький широко і різнобічно змалював життя різних верств населення в минулому столітті. Життя кріпаків і звільнених селян дало чимало вражень письменникові і відбилось в його творчості. Після семирічногоВчителювання в Польщі Левицький переїжджає на роботу до Кишинівської чоловічої гімназії. Причини переїзду полягали, очевидно, в сміливій громадській діяльності вчителя гімназії. Відстоюючи інтереси народу, Левицький висловлювався за соціальні й національні права українців, читав власні твори гімназисткам. А в цей час заборона української мови продовжувала діяти і посилюватися всюди. Переїхавши в 1873 р. до Кишинева, Левицький почав працювати класним наставником першої чоловічої гімназії і викладачем російської мови та літератури, старослов’янської і латинської мов та логіки.
Дванадцять років віддав педагог Левицький навчанню і вихованню гімназичної молоді в Кишиневі. Він прагнув прищепити своїм вихованцям любов до словесності, до граматично правильного письма і художнього слова. Сумлінно виконував обов’язки класного вихователя, любив дітей.
Одночасно з педагогічною діяльністю І. Левицький починає писати. Вступивши на літературну ниву в 60-ті pp. XIX ст., Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і критики. Друкуватися почав з 1868 року. Вже перші його твори – “Дві московки” (1868) і “Рибалка Панас Круть” (1868), повість “Причепа” (Д.869) – відзначалися новизною характерів, яскравістю барв. Деякі твори письменника побачили світ у львівському журналі “Правда”, оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною. 1869 р. письменник здійснює подорож по Швейцарії.
Під час роботи в Кишиневі він очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі Національні та соціальні проблеми. Разом з тим це був час найвищого творчого піднесення для письменника. Тут створені найкращі прозові полотна: повісті “Микола Джеря”, “Бурлачка”, “Кайдашева сім’я”, а також “Баба Параска та баба Палажка”, “Чортяча спокуса”.
1874 року вийшов друком роман “Хмари”, а наступного року – драматичні твори “Маруся Богуславка”, “На Кожум’яках” та оповідання “Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти”.
Не припиняє письменник і громадської діяльності, початої в Седлеці, Перша Кишинівська чоловіча гімназія, що була відкрита 1833 p., стала тим культурним осередком Молдавії, де найбільше гуртувалась передова інтелігенція. І. Нечуй-Левицький виявляв свою активність серед демократично настроєної молоді. Крім читання своїх творів він виступав з доповідями і рефератами на літературні і суспільні теми, відверто виголошував думки, спрямовані проти політики царизму. Зростає популярність Нечуя-Левицького як письменника, разом з тим він підпадає під таємний нагляд поліції та жандармерії. Віддавши 21 рік благородній праці вчителя і вихователя, Нечуй-Левицький у 1885 році подав у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці. 1884 року він створив повість “Старосвітські батюшки та матушки”. Багаті спостереження побуту, моралі і звичаїв духовенства знайшли повнокровне втілення у цій великій повісті (1884 р. надрукована в “Киевской старине” в російському перекладі, у 1888 р. – у журналі “Зоря” мовою оригіналу).
Спираючись на досвід попередників, на неоціненну скарбницю українського фольклору, Нечуй-Левицький прагне якнайповніше охопити українське суспільство в живих типах і картинах. Письменник Закликає сучасників сміливо поширювати межі творчості, бо українське життя, на його думку, є “непочатим рудником, що тільки жде своїх робітників”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)