Гуцул людина праці, сповнена життєвої енергії і відваги
Образ гуцула, що протиставляється панночці, оповивається поетичним серпанком. Це помітно при показі його життя, побуту і змалюванні портрета. Гуцул – людина праці, сповнена життєвої енергії і відваги. Він наївно безпосередній і бурхливо чутливий. Завжди в турботах про господарство, він цілеспрямований, не знає хворобливих реф-лексій, як панночка. Виріс він на свободі, змалку звик до “пишного виду гір” і з природою зжився нерозлучно. Тут він почуває себе повним паном. Становище “заможного газди” робить його людиною дещо самовпевненою.
В світорозумінні гуцула є багато наївного, примітивного, але його життя змістовніше й цікавіше, ніж панночки, його характер цільніший, його почуття не витончені, але природно щирі і сильні. Після зустрічі з панночкою він
Змальовуючи в романтичному стилі волелюбне життя гуцульського селянина, оспівуючи красу характеру гордого сина природи, його цільну і поетичну вдачу, письменниця в оповіданні “Природа” виразно продовжує традиції оповідань і повістей Ю. Федьковича, котрий так само, як і Ко-билянська, був переконаний, що селянин морально вище стоїть від пана. Про це він писав у листі до А. Кобилян-ського: “…Я лиш в простім стані щасливим бути можу, бо ще лиш в простім стані добре серце, гонор, поезію найти можна, а інде? – рідко або ніколи” ‘.
Як і Федькович, О. Кобилянська відображає життя верховинця дещо однобоко, прагне підкреслити в ньому насамперед усе поетичне, звертає більшу увагу на його характер, залишає осторонь соціальні моменти гуцульського середовища, в якому, крім поезії, було багато й прози. Це зумовлювалося передусім ідейними завданнями новели “Природа”, які полягали в тому, щоб показати перевагу трудового, близького до природи життя й красу характерів людей, не зіпсованих буржуазною цивілізацією. Тут О. Кобилянська близька до Л. Толстого (“Козаки”). Та в засобах зображення гуцульського селянина, творчій манері вона оригінальна. Для Ю. Федьковича при зображенні людини головними є ситуація, вчинок, поведінка персонажа. Ольга Кобилянська розкриває свого героя через його психологію. Показовий у новелі і сам спосіб викладу подій. Образ панночки до зустрічі з гуцулом характеризується від автора. В оціночних тропах проявляється негативне ставлення письменниці до героїні (“чутлива до хворобливості”, “лінива, неохоча до праці”, “снувалась по горах” тощо). Там же, де йде мова про гуцула, використовується засіб не власне прямої мови. Така структура, при якій персонаж розповідає про себе в третій особі, давала можливість письменниці проникати в психологію героя і правдиво зображувати його почуття, його душу і водночас вільно переходити до діалогів, описів природи, до найрізноманітніших асоціацій. Авторська мова непомітно переходить у своєрідний внутрішній монолог персонажа, що відбиває рівень його свідомості, його чуття (до такого засобу пізніше письменниця вдаватиметься часто).
Новела “Природа” була високо оцінена українською і зарубіжною критикою. О. Маковей, І. Фраико вважали її кращим, справді мистецьким твором письменниці, а відомий чеський літературознавець Гржі Горак відзначав, що в “Природі”, як і в “Битві”, О. Кобилянська “розвиває таку тонкість, а подекуди й таку могутність зображення, таку ліричну поривну силу, що підносить ці малі новели – архітвори – до рівня кращих зразків світової літератури” К І справді, в цій новелі О. Кобилянська виявляє велику силу свого ліричного хисту, уміння творити майстерні, глибоко психологічні картини як при зображенні природи, так і людини.
Ранній період творчості О. Кобилянської свідчить про її наполегливі мистецькі шукання. Випробування сил та уміння в поезії й прозі, в жанрах оповідання й повісті, в різних стильових стихіях – усе це було своєрідною практикою, в процесі якої намічалися, а в повісті “Людина” та новелі “Природа” викристалізувалися деякі риси художнього методу, стилю письменниці. У цей час її найбільше цікавили морально-етичні, психологічні проблеми, що їх вона розв’язувала на матеріалі життя інтелігенції. Селянська ж тема тільки намічається.
В ранніх її творах людина розглядається в романтичному, морально-психологічному аспекті; всіма діями людини керує власна воля, духовне “я”. Це було насамперед виявом відрази письменниці до пасивності міщанського світу, а також реакцією на містичні ідеї німецького драматурга 3. Вернера, твори якого в домі Кобилянських були своєрідною родинною реліквією2 і кожне з дітей мусило їх читати. З другого боку, тут відбилися прагнення письменниці до активного, діяльного і повноцінного життя.
Художньо освоюючи дійсність, реальне життя з властивими йому суперечностями, О. Кобилянська все більше стикається з питаннями об’єктивної взаємозумовленості внутрішнього світу людини, її вчинків з зовнішнім світом. У “Людині”, “Природі” авторка вже приходить до висновку, що людська особистість з її розумом і пристрастями, моральними почуттями й переживаннями не вільна від навколишнього оточення. Звідси й проблема творення характеру ускладнюється проблемою життєвих обставин, які в повісті “Людина” починають домінувати над персонажем.
Звідси й грунтом для дз’ховних колізій і конфліктів стають реальні взаємини та інтереси людей, інтереси не тільки духовного, загального, але й соціального, часткового порядку. Вчинки персонажів в основному детермінуються. Розкриваючи причинні зв’язки між конкретним суспільним середовищем і людиною як її продуктом, письменниця все ж насамперед творить позитивний психологічний характер, через який утверджує свої ідеї, думки, ідеали. Соціально-психологічна диференціація оточення тільки намічається. У ранніх повістях та оповіданнях помітне тяжіння О. Коби-лянської до побудови творів на внутрішньому психологічному сюжеті. Усі ці особливості художнього методу “й творчої манери письменниці знайдуть свій розвиток у наступних її творах.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)