Франц Кафка (1883-1924)
Світ, який Кафка “був приречений бачити з такою сліпучою виразністю, що вважав це видовище нестерпним”, – наш всесвіт у тому стані, у якому він перебуває після Освенцима, всесвіт, що опинився на межі зникнення. Його робота руйнівна, але не тому, що він відкрив істину, а тому, що, будучи людиною і, отже, не маючи здатності знайти її, він відмовився задовольнитися напівправдою і компромісними рішеннями. В уявленнях, породжених його глибинним “я”, в мові кристальної чистоти він дав вихід своїм мукам, які були викликані тим, що народився
Жорстокість, гнів, несправедливість Германа Кафки потім увійшли навіть в літературну історію. Так, найбільш красномовним; епізодом став “балконний” епізод. Одного разу Франц уночі попроЛ сив принести йому попити. Батько прийшов, витяг його з ліжкаЛ повів у самій нічній сорочці на дерев’яний балкон, що виходив у двірЛ і залишив там, замкнувши за ним двері. Дітям постійно погрожували, і цих погроз було так багато, що їм давно вже не було ліку. Але за брутальністю й абсурдною педагогіїкою батька Кафка відчуває іншу реальність. “По своїй суті ти добра і м’яка людина, – пише він, – але не кожна дитина здатна! терпляче і без страху в душі дошукуватися прихованої доброти…”!
“Схоже на те, що світ розділено на три частини, – говорив Кафка батькові. – В одній я вів життя раба, підкоряючись законам, спеціально вигаданим для мене, яким з якоїсь невідомої причини’ мені ніколи не щастило відповідати цілком. Другий світ, нескінчен-1 но далекий від мого власного, – світ, у якому жив ти, заклопотаний справами, віддаючи розпорядження і гніваючись, коли їх не виконували. І третім світом був той, у якому кожен жив щасливо, де оголошення і виконання наказів не відігравали ніякої ролі”.
Нездатність Германа Кафки створити для сина атмосферу любові й уваги обумовила домінуючу тему у творчості Кафки і була таємним джерелом описаних у його літературній праці мук і страждань. “Я писав про тебе, – звертався Кафка до батька. – Я виливав у своїх рядках те, про що не смів поплакатися на твоєму плечі”. Гімназія Старого Міста, у якій навчався Франц Кафка, була класичним ліцеєм, де найбільша увага приділялася вивченню літературних дисциплін і стародавніх мов. Протягом навчального року її і учні повинні були вивчити напам’ять 467 віршів. Журнали гімназії свідчать про те, що хлопець, хоч і не належав до найкращих учнів класу, проте був серед тих, кого називали “чудовими учнями” – у нього ніколи не було посередніх оцінок з головних предметів. Лише в старших класах, як згодом пригадував сам письменник, погана успішність з математики стала відчутнішою і завдавала йому певрх прикрощів
Хоч як страждав Кафка під гнітом батька і родини, проте йому бракувало коштів і впевненості в собі, щоб звільнитися від цього гніту. Попри всі романтичні зв’язки і закоханість у Феліцію Бауер, що тривала близько п’яти років, Кафка так і не одружився. Натомість він присвятив себе творчості і роботі, яку то зневажав, то сприймав як “пухову ковдру”, важку й теплу. “Варто мені вибратися з-під неї, мені відразу ж загрожувала застуда: навколишній світ не гріє”. Його родина, взаємини в ній і у світі чиновників забезпечували його матеріалами для літературної творчості. “Я – наочний приклад, – писав він, – людини, усі сили якої спрямовані на те, щоб писати. Коли моє тіло усвідомило, що письменницька праця є моєю найбільш продуктивною схильністю, усі мої сили були віддані цій діяльності і перестали давати мені можливість насолоджуватися сексом, їжею, питвом, філософськими міркуваннями і, що найголовніше, музикою. Мій смак до всього цього почав атрофуватися”.
Творчий прорив Кафки стався в 1912 році, коли він написав “Вирок”, фантазію в стилі Едіпа, безсумнівно, засновану на його взаєминах з Германом Кафкою. У цьому оповіданні батько засуджує сина до смерті і син з любов’ю виконує його вирок – топиться. Процес оповіді про видіння, що виникали під час сну, за словами Кафки, “був схожий на пологи” і символізував появу нового напряму в його творчості. Описуючи свої фантазії, Кафка досягав рівнів підсвідомості, закритих для більш звичних підходів. Усі його кращі твори перейняті самоаналізом, заснованим на нескінченних пошуках у самому собі. Його оповідання й романи побудовані за законами фантастичної логіки сновидінь, але разом з тим показують реалістичні подробиці повсякденного життя.
Наприкінці червня 1912 року Франц Кафка вирушає до Вейі^И ра. По дорозі він зупиняється в Лейпцизі і зустрічається там з пи
У більшості оповідань і романів Кафки несподівана ситуація (ніби така, щонаснилася) виникає в житті героя, який прагне зрозуміти її зміст і зберегти свою індивідуальність перед силами, що втручаї ються в його життя. У романі “Процес” (1925) героя обвинувачують? у недоведених злочинах і зрештою страчують. У романі “Замок”! (1925) землемір безуспішно намагається зв’язатися зі своїм робото-! давцем, але замість цього одержує ряд незрозумілих повідомлень.; Персонажі прагнуть знайти розумне пояснення системі, одвічно абсурдній, і зберегти своє “я” у світі, що вирішив знищити незалежну людину. Кафка уявляє собі сучасний світ позбавленим можливості1 самореалізації, таким, що лякає, породжує відчуття провини і манії переслідування.
За життя Кафки його твори майже не публікувалися. Письменник написав лише три романи (усі незавершені), які побачили світ вже після його смерті: “Процес”, “Замок”, “Америка”; оповідання “Вирок”, “Перевтілення”, “У виправній колонії”, збірки оповідань “Спостереження”, “Сільський лікар”, “Гол о дар” та інші, а крім того – листи і щоденник, де розкриваються неосяжні людські глибини, внутрішній світ митця. У центрі його творів – втаємничені, незбагненні, алогічні взаємини людини зі світом, з системою, з владою, з іншими людьми, з родиною. Помер Франц Кафка в 1924 році, незадовго до свого сорок першого дня народження, від туберкульозу, виявленого в нього в 1917 році. Перед смертю він велів знищити усі свої рукописи і заборонив передрук виданих творів. Його друг Макс Брод не виконав останню волю письменника і сприяв зміцненню репутації Кафки як одного з видатних майстрів літератури XX століття. Стиль і уява Кафки стали невід’ємною частиною сучасної літератури, істотними компонентами творчості таких самобутніх письменників, як Жан-Поль Сартр, Семюел Беккет, Гаролд Шнтер і Габріель Гарсіа Маркес.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)