Феєрія людського буття (За драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”)
Мабуть, немає в українській літературі твору, який був би спроможний так міцно оволодівати уявою читача, з такою силою промовляти до найприхованіших глибин людської підсвідомості, як “Лісова пісня” Лесі Українки. Письменниця запровадила у вітчизняній літературі новий жанр, або жанровий різновид, – драму-феєрію. Значення терміну “драма” зрозуміле, а ось феєрією називають виставу на фантастичний сюжет, з красивим убранням і декораціями, або ж просто чарівне, казкове дійство. Леся Українка виступила новатором в українській літературі,
Уже в першій дії “Лісової пісні” на тлі чарівної української природи з’являються люди – дядько Лев і Лукаш, а потім фантастичні істоти – Русалка, Лісовик. Тут ми вперше зустрічаємося з Мавкою. Вона “в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами”. Весна, і Мавка щойно прокинулася від довгого зимового сну. Авторка “Лісової пісні” одразу ж зближує читача з фантастичними істотами, ще в прадавні часи вигаданими народною уявою. Таким чином, зразу ж відпадає необхідність вірити або не вірити в існування тієї
Основна сюжетна лінія зав’язується в першій дії, коли Мавка зустрічається з Лукашем. Подив, зачарування – такі почуття оволодівають хлопцем. Мешканець лісів, він не відчуває ніякого страху перед дівчиною, мовби народженою самим зеленим весняним лісом. І мова Мавки дивна, і розказує вона про щось нетутешнє, знайоме людині лише по матусиним казкам і зимовим сновидінням. Лукаш грає на сопілці, бо не вміє відповісти Мавці такими ж проникливими словами, що западають у душу. Ось так – між музикою слів і музикою сопілки, народжується кохання людини та істоти з лісового потойбіччя.
З часом Мавка і Лукаш стають ще ближчими. Хлопець геть закохується в ліс і свою лісову красуню. Але на перешкоді їхньому коханню стає Лукашева мати. Ця темна жінка називає Мавку “відьомське кодло” і неприховано зневажає її. А дівчина “вже й перебралась”, скинувши своє лісове вбрання та вдягши традиційний селянський одяг. Виконувати звичайну роботу Мавка не може, і взагалі вона мало пристосована до життя серед людей, які окуті ланцюгами повсякденних побутових клопотів. Тим часом удовиця Килина залицяється до Лукаша, а мати хлопця тільки радіє тому. Лісовик же вважає, що Мавка зрадила свою “малу батьківщину” – ліс, зрадила саму себе, подавшись у наймички до людей. І перед Мавкою з’являється Перелесник, який намагається закружляти героїню в шаленому танку. Раптом з-під землі з’являється темне, широке, страшне Марище. Це чудовисько пропонує Мавці забуття. Та дівчина ще має надію на Лукаша, вона бореться з примарою, яка хоче забрати її до себе. “Я жива! Я буду вічно жити!” – проголошує Мавка, щиро сподіваючись, що кохання земної людини порятує її від вічного спокою. “Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається”. Але Лукаш зрікається Мавки, і та у відчаї западає в землю разом із Тим, що в скалі сидить.
Перша дія “Лісової пісні” відбувається навесні, друга – пишного літа. Третя дія твору переносить читача до пізньої осені. Негаразд в оселі Лукаша. Мати свариться з ледащицею Килиною, Килинині діти просять їсти, а самого Лукаша немає. Де ж він? Лісовик перетворив його на вовкулаку, і лише втручання Мавки врятувало Лукаша. Дуже змінився Лукаш: у нього виник жах перед лісом, а мабуть, і перед життям. “Я відаю, кого ти дожидаєш, та тільки ба! – шкода твого ждання!” – каже чоловікові Килина, маючи на увазі те, що він сподівається побачити Мавку. Згадуючи про минуле, Лукаш грає на сопілці ту веснянку, що колись грав Мавці, і сопілка промовляє словами – це слова розпачу й смертельної туги. Мавка, яка перетворилася на вербу, стоїть біля господи. Коли Килина намагається зрубати те сухе неживе дерево, верба спалахує вогнем. Пожежа знищує хату, але Лукаш не робить нічого задля порятунку власного майна: “Я з лісу не піду. Я в лісі буду”, – каже Лукаш, який ущерть сповнений уже нелюдською мудрістю. Близькі люди кинули Лукаша, та він не самотній – над ним схиляється Мавчина постать, Мавчина душа:
Заграй, заграй, дай голос можу серцю!
Воно ж одно лишилося від мене.
Мавка розчинилася в природі, стала її часткою. “Грай же, коханий, благаю!” Лукаш грає, і його музика змінює зиму на. весну, і навіть колишня красуня Мавка постає перед ним… Це лише сновидіння – останнє в Лукашевому житті. Він мертвий, а у світі знову панує зима. Сніг падає без кінця. Він є самою вічністю, цей пухнастий сніг.
Драма-феєрія “Лісова пісня” стала основою для постановки численних театральних вистав, радіовистав, різноманітних переробок. Це свідчить про те, що Лесі Українці вдалося торкнутися глибин людського єства, де потяг до чарівного химерно поєднаний із виснажливою звичкою бути як усі. І ще це означає, що форма і зміст цього твору злиті в єдино можливому й гармонійному поєднанні. А картини природи, які у вигляді авторських ремарок так майстерно введено до “Лісової пісні”, доповнюють і розширюють розуміння твору. Ці рядки хочеться перечитувати ще й ще. І дуже хотілося б, щоб “Лісова пісня” закінчувалась ось так: “Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою… Лукаш кидається до неї з покликом щастя”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)