“Тремтіння вічного” в поезії Стефана Малларме

Є лише Краса. А в неї тільки одне досконале вираження – Поезія. Все інше брехня”. Ці слова видатного французького поета XІX століття Стефана Малларме відображають все його життя, присвячене тільки одному – служінню його величності Слову.
Сам поет вважав своє життя буденним, звичайним: “Ось і все моє життя, позбавлене цікавих історій, котрі смакують масові газети, роблячи з мене великого оригінала: я вдивляюсь – і нічого не бачу, крім повсякденних справ, хіба що внутрішні радощі й розчарування”.

Стефан Малларме народився

18 березня 1842 року в Парижі в сім’ї дрібного службовця. Усі предки по батьківській і материнській лініях, починаючи з часів революції, служили в Управлінні непрямих податків, обіймаючи високі посади. Таку кар’єру пророкували з дитинства і Стефанові, дитинство якого було досить сумним. Мати Малларме померла, коли йому було лише п’ять років. Вихованням Стефана займалася бабуся. Навчався майбутній поет в приватних навчальних закладах, змінивши кілька ліцеїв та пансіонатів, але в жодному з них він не почувався затишно. Душевний комфорт знаходив лише під час читання і написання віршів у романтичному дусі. Але у п’ятнадцять
років у Стефана змінюються поетичні інтереси у зв’язку зі смертю молодшої сестри. Тепер його цікавлять теми смерті, фізичного занепаду. І кумирами Малларме стають Ш. Бодлер та Е. По. Він вивчає англійську мову в Лондоні для того, щоб читати твори улюбленого англійського письменника в оригіналі.

У віці 21-року Маллларме, відмовившись від кар’єри службовця, яку заповідали йому батьки, починає викладати англійську мову в ліцеях Турнона та Авіньона. Нелегка педагогічна праця заважала його поетичній творчості. “За тієї доби, коли я розпочинав, митцеві не можна було жити лише власним мистецтвом, навіть дуже приземлившись,” – згадував Малларме.

Вірші розповідали про невдоволеність поета дійсністю, про відчайдушні шукання ідеалу. Кілька поезій було надруковано у збірці “Сучасний Парнас”, одна з них – “Квіти”. і
У перший день буття з обвалів світлоти

Блакитну й золота, із зорних криг, о Дбала
Великі чашечки квіток створила Ти
Для юної землі, яка ще бід не знала:
Квіт гладіолуса, мов шиї лебедів;
Божистий лавр для душ на обширах вигнання.
Рум’яний, наче перст, що серафім підвів,
І червонить його незаймане світання;
І гіацинт, і мирт, щоб між зірниць холов;
Троянду, що таїть жіночих тіл принаду,
І зрошує її сяйлива йдика кров
У весняних садах, – жаску Іродіаду!
і лілій білину явила Ти, – аж там,
Де тихо плескотять моря зітхань чудовні.
На зблідлих овидів блакитний фіміам
Летить вона до сяйв заплаканої повні!
О Божа Мати!
Ось хвалінь найвища дань!
Для Тебе – систрів згук із дальніх цих околів!
Хай мовкне відгомін у небесах смеркань,
В екстазах поглядів, у зблисках ореолів!
Щедротно ти земну обдарувала твердь,
Та серед чашечок розкритих ще одна є: Квіт.
Ладний принести благоуханну
Смерть Поету, що життя всякчас його вбиває.
(Пер. М. Москаленка)

Вірш написаний у 1864 році, і вперше його опубліковано в збірці “Сучасний Парнас” у 1866. Хоча твір належить до періоду захоплення Малларме пар-насизмом, у ньому виявилася й оригінальна манера митця. У вірші переважає описовість, що зближує Малларме з парнасцями. Автор ретельно описує колір квітів, їхню форму. Однак разом з тим предметність пов’язана не тільки з матеріально відчутним, а з тим враженням, яке справляють квіти на ліричного героя. Враження, ефект від об’єктів передається з допомогою метафор та порівнянь, які ставлять в один ряд явища, на перший погляд, далекі одне від одного, але у вірші вони поєднуються особливими психологічними зв’язками (квіт гладіолуса, мов шиї лебедів; у троянді – принада жіночого тіла; у лілії – тихо плескотять моря зітхань чудовні). Отже, тут помітне прагнення Мал-ларме змалювати явище чи річ через явище або річ іншого гатунку. Така двоплановість художнього образу пов’язана з необхідністю розкриття духовного стану особистості ліричного героя.

Малларме був надзвичайно вибагливим до себе й своєї творчості, тому вважав, що потрібно багато працювати, щоб друкувати свої вірші. Крім того, у поета виникла ідея Книги. “Я завжди мріяв про щось, – писав Малларме. – Як неспокійний алхімік, я готовий спалити, не зважаючи на своє марнославство та незручності, все своє рухоме і нерухоме майно, аби підкинути дров до вогнища Великого творіння. Якого? Важко сказати – просто багатотомної Книги, Книги, яка була б вибудуваною і продуманою, а не збіркою випадкових думок, нехай навіть і чудових. Я піду далі та скажу: Книги; переконаний, що, врешті-решт, існує лише єдина, яка мимоволі спокушає будь-кого, хто її пише, навіть геніїв.

У подібному орфічному поясненні Землі та в цій, по суті, літературній грі головне покликання поета в тому, що ритм його Книги, безособистісної й живої, відбитий навіть у нумерації сторінок, зіставляється з рівняннями тієї самої Мрії, тієї самої Оди”. Однак задум Книги так і лишився не здійсненим. Митець залишив по собі лише кілька десятків віршів, але те, що він зробив у літературі, принесло йому славу ще за життя.

У 70-і роки Малларме переходить до нової манери письма. 1876 року окремим виданням з малюнками художника Е. Мане тиражем 195 примірників він видав свою відому еклогу “Полудень фавна”. Еклога (відбір) – один з видів античної буколічної поезії, близький до пасторалі та ідилії, що будується в формі діалогу між пастухами і пастушками, а іноді – у формі пісень чи поем про принади сільського життя. Основна тема еклоги Малларме – неможливість встановити межу між сном і реальністю. Шанувальник творчості Малларме композитор К. Дебюссі пише музичний твір “Прелюдія до “Полудня фавна”.

. Слава, якої Малларме ніколи не прагнув, приходить до поета завдяки його незвичайним творам та зібранням, які він влаштовував у своїй паризькій квартирі. Оселя митця перетворилася на центр інтелектуального й художнього життя Франції. На “літературних вівторках” письменники Е. Верхарн, Ж. М. де Ередіа, П. Верлен, О. Уайльд, М. Метерлінк, Е. Золя, художники О. Ренуар, К. Моне, Е. Дега, П. Гоген, Е. Мане, композитор К. Дебюссі сперечалися про природу мистецтва, особливості напрямків нового мистецтва – імпресіонізму та символізму.






Як я загартовуюсь.
“Тремтіння вічного” в поезії Стефана Малларме