Дон Кіхот у пошуках справедливості (За романом Сервантеса “Премудрий гідальго Дон Кіхот із Ламанчі”)
Кожен європейський народ мав свій період Ренесансу, культурні ознаки якого залежали від культурних особливостей країни. Розквіт іспанського Ренесансу в літературі позначився небаченим досі поширенням так званих лицарських романів, де зображувалися надзвичайні пригоди непереможних героїв. Не сприйнявши цей віджилий ідеал, Мігель де Сервантес Сааведра написав веселу сатиру на лицарські романи, яка мала назву “Премудрий гідальго Дон Кіхот із Ламанчі”.
Головний герой роману – збіднілий дворянин дон Алонсо Кіхана. На дозвіллі
Сервантес з симпатією й іронією описує свого героя. На вигляд гідальго мав близько п’ятдесяти років, був худий, міцної статури, сухорлявий лицем. До того ж Алонсо Кіхана дуже кохався на полюванні.
Мандрівному лицареві слід мати ім’я, такий собі лицарський псевдонім, і Алонсо Кіхана нарікає
Найцікавіші епізоди роману – це знаменитий герць із вітряками, які здалися Дон Кіхоту казковими велетнями, відважний напад на стадо баранів, битва з винними бурдюками в підвалі постоялого двору та визволення справжніх злочинців, яких герой Сервантеса прийняв за тих, що страждають безвинно. Хоча перемоги Дон Кіхота звершуються заради ідеалів справедливості й добра, практично вони стають джерелом нових бід для всіх, з ким зводить його доля. Крім того, переважна більшість людей, з якими зустрічається мандрівний лицар, зовсім не потребують такого занадто героїчного захисту. Ось чому Дон Кіхот є смішним у кожній ситуації й навіть досить часто страждає від наслідків своїх перемог.
Слід сказати, що, незважаючи на численні дивацтва й просто дурощі, Дон Кіхот чесна, шляхетна й мужня людина. Провідні риси його характеру – готовність до самопожертви, непохитна віра в кінцеву перемогу добра й справедливості. Але божевілля все ж таки переважує: герой здобуває титул Лицаря Сумного Образу, роблячись справжнім посміховиськом.
Божевілля Дон Кіхота заразне. Його зброєносець Санчо Панса, який був на початку подорожі взірцем здорового глузду, наприкінці її теж виявляє деякі ознаки розумового розладу. Та взагалі здоровий глузд у романі Сервантеса перемагає: Дон Кіхот зрікається хворобливих фантазій, просить вибачення у свого зброєносця й навіть бажає своїй родичці мати такого чоловіка, який би нічого не чув про лицарські романи.
Сервантес спромігся показати, як віджилі ідеали середньовічного лицарства не витримали прямого зіткнення з тодішньою дійсністю, а Дон Кіхот – благородний Лицар Сумного Образу – у кожному життєвому випробуванні виявлявся повним невдахою.
Образом Дон Кіхота великий іспанець Сервантес застерігає своїх молодих читачів від захоплення примарними ідеалами, які ніколи не матимуть відповідника в дійсності. Бо шлях фальшивих ідеалів є шляхом до руйнування людської особистості, справжнім шляхом у нікуди.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)