Конфлікт між ідеалом та дійсністю – центральна проблема роману Мігеля Сервантеса де Сааведра “Премудрий гідальго Дон Кіхот Ламанчський”

Найкращий із романів іспанського письменника Мігеля Сервантеса де Сааведра, що звіковічив його ім’я в літературі “Премудрий гідальго Дон Кіхот Ламанчський” був задуманий як пародія на середньовічні лицарські романи, але дуже швидко переріс вихідне завдання автора, який піднісся до рівня спроби вирішення “вічних” філософських питань і складних морально-етичних проблем. Але й первісне завдання вже містило в собі зародки майбутнього “перетворення”: бажання написати пародію було викликане величезним розривом між тематикою

й зображенням життя в популярній тоді літературі та власне дійсністю. Від такої постановки питання лише півкроку до ідеї, що стала головною у романі: конфліктом між ідеалом і дійсністю.

Комічні ефекти роману викликані зіткненням ситуацій, узятих із романтичного середовища лицарських романів і повсякденністю тодіш-ньої Іспанії. Замість лицаря-красеня, сильного та непереможного, головним героєм стає другорядний ламанчський гідальго, напівбожевіль ний Алонсо Кехано. Він – карикатура на книжкового лицаря.

“Його уява переповнилася різними химерами, вичитаними із тих книжок: чарами та чварами, битвами та боями,

викликами та ранами, зітханнями та коханням, розлуками та муками і всякими такими штуками”, – іронізує щодо його поглядів Сервантес. Проте не лише посмішку викликає у читачів його образ: поряд із сміхотворними “подвигами” на кшталт боротьби з вітряками, важко не помітити шляхетність його намірів. Навіть така чудернацька боротьба проти зла варта краплі поваги, сміх зумовлений невдалими методами. “…Заради свободи так само, як і заради честі можна й потрібно ризикувати життям, і, навпаки, неволя є найбільшим з усіх нещасть, які лише можуть статися з людиною”, – з цими словами Дон Кіхота важко не погодитися. Герой Сервантеса кидає виклик усій несправедливості світу. У романі є епізоди, сповнені справжньої трагічності, де горе-герой майже впритул наближається до героїзму справжнього. Інша річ, що знову-таки невдало, але такої помилки, як зі спробою захистити хлопчика-пас тушка, міг припуститися будь-хто. В цьому епізоді Дон Кіхот бореться не з уявним злом, тут йдеться про невміння передбачати наслідки своїх дій на кілька ходів уперед, тобто про явище досить розповсюджене. Дещо схоже відбувається і в іншому епізоді, коли він визволяє засуджених неправим судом каторжників. Описане судочинство викликає настільки сильне обурення, що вже не розрізнити, які розповіді каторж-ників були вигадкою, а які – правдою. Але схильність Дон Кіхота плутати одне з іншим призвела до того, що він не дістав вдячності від врятованих: знову при кращих намірах зовнішня поведінка його була недоречною, подібною до божевілля. Наявність у романі таких ситуацій мимоволі викликає думку про те, що, можливо, вони і є головни ми, тоді як відверто комічні – лише антураж.

Зовсім інший ракурс – конфлікт між ідеальним і реальним розкривається в ситуації, коли задля розваги герцога зброєносця Дон Кіхота Санчо Пансу роблять на короткий термін ніби справжнім губернато ром. Звичайний селянин, людина із народу, Санчо Панса в цій ролі виявляється значно мудрішим суддею і кращою посадовою особою, ніж справжні губернатори: безкорисливим, милосердним і справедливим. Саме це й поклало край жарту: подібні ідеальні посадовці були непотрібні реальному устрою.

До речі, Санчо Панса вірить деяким обіцянкам свого господаря не через вичитану ідеалістичність, а швидше через звичайну неосвіченість. У повсякденних справах він постає розважливою та тверезою людиною. Отже, до розриву з реалізмом призводить не лише надмірна романтичність, але й брак освіти.

А загалом, обидва герої Сервантеса викликають щиру симпатію. Образ Дон Кіхота став прозивним для всіх проявів кращих намірів і прагнень за відсутності відчуття дійсності. Утворилося навіть нове слово: “донкіхотство”, що має конкретний зміст, і прояви названого ним явища можна зустріти й у приватному, і в суспільному житті. Усім варто час від часу замислюватися над тим, чи не розходяться бажання з методами, а реальне – з ідеальним. Тому роман Сервантеса цілком заслужено пережив століття.

Демократизм і гуманізм у п’єсі Фрідріха Шиллера “Розбійники”

Видатний німецький поет, драматург, естетик доби Просвітництва написав чудову п’єсу “Розбійники”. Це перша його п’єса, що написана під враженням тиранії принца Карла Євгенія. Епіграф драми прямо вказує на її соціальне призначення: “іn Tіranos!” (“Проти тиранів”). Суспільне звучання п’єси було великим! У Франції в період революції вона ставилась у театрах Парижа.






Твір на тему мій улюблений куточок природи.
Конфлікт між ідеалом та дійсністю – центральна проблема роману Мігеля Сервантеса де Сааведра “Премудрий гідальго Дон Кіхот Ламанчський”