Силою власного генія Сервантес створив собі найвеличніший пам’ятник – написав безсмертний твір про пригоди мандрівного рицаря та його зброєносця. Своїм романом Сервантес намагався показати співвітчизникам, що не можна жиги лише міфами про велич Іспанії.
В образі головного героя твору, Дон Кіхота. наче в кривому дзеркалі, демонструються хиби іспанців: надмірна самовпевненість, феодальна пиха, гонитва за авантюрами й відірваність від реалій життя. Мандрованому рицарю властиві як благородні, чисті ідеали, так і безглузді вчинки. Він мріє служити людям, аби знищити зло, ліквідувати беззаконня, а насправді ж своїми безглуздими вчинками тільки множить зло. Автор по-різному оцінює Дон Кіхота: про благородні ідеали героя він каже з повагою, а от про хаотичні, неосмислені дії – з іронією.
Мета гідальго – врятувати світ від несправедливості, і він мас її здійснити, наївно вважаючи, що це можна зробити з допомогою списа та меча. Мандрівний рицар живе у витвореному світі фантазій і не бачить справжньою життя. Звільнення хлопчика Андреса засвідчує кращі риси благородного
Дон Кіхот діє як справжній рицар, але при цьому не розуміє, що люди навкруги живуть уже за іншими законами, і слово честі, дане користолюбним глитаєм, нічого не варте. Подвиги Дон Кіхота викликають у нас, з одного боку, почуття поваги за сміливість, рішучість, непримиренність до зла, а з другого – засудження бездумної розтрати сил на відродження віджилих ідеалів.
У пошуках нових героїчних пригод мандрівний лицар нападає на траурну процесію, ранить невинного бакаляра, примушує відчинити клітку з левами, наражаючи багатьох людей на небезпеку. Проте в навмисне створених екстремальних обставинах він виявляє справжню мужність, готовність до самопожертви. Час перебування героя в герцогському палаці – кульмінаційний момент зіткнення мандрованого рицаря з дійсністю. Хоча й раніше більшість зустрічних сміялися з нього, але ніхто так не знущався, не принижував його людської гідності, як це робили високоповажні особи. Вони затіяли ганебний маскарад, гру, яка мала розвіяти їхнє нудотне житія.
Вдаючи з себе прихильників Дон Кіхота, грубо насміхалися над його щирістю та благородством. Саме тут, у герцогському палаці, благородний гідальго стикається з реальним злом і несправедливістю суспільства та відстоює свої гуманістичні погляди, які суперечать жорстокій дійсності тогочасної Іспанії. Дон Кіхот висловлює дуже слушні думки щодо обов’язків державного діяча, котрий має бути мудрим, розсудливим, милосердним до бідних, непідкупним і справедливим. Рицар-філософ засуджує несправедливе сучасне йому суспільство.
Протягом багатьох століть образ Дон Кіхота сприймається читачами всього світу як символ нескореності людського духу, взірець високого служіння правді, добру, готовності до самопожертви заради шляхетних ідеалів.
Твір на тему якою повинна бути справжня людина.
Мандри Дон Кіхота у пошуках справедливості