Для всебічного ідейно-естетичного осмислення творчості О. Кобилянської
Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гурі-Гуморі, Кимпулунзького повіту на Південній Буковині, в родишдрібного урядовця. Батько письменниці Юліан Кобилянський походив з Таличини. Він рано лишився сиротдю, а в чотирнадцять років покинув мачуху і пішов у життя заробляти на хліб.: Опинившись у містечку Сереті на Буковині, Ю. Кобилянський складає “правничі іспити”, дістає посаду мандатора, а згодом – судового радника, на якій працював до виходу на пенсію. Трудове життя виховало й загартувало в ньому любов до праці,
Дитинство і юнацькі роки майбутньої письменниці пройшли серед розкішної природи Карпат. Могутня гірська природа справляла дуже сильні враження на дівчину, і це відбилося на її творчості. Родина часто переїздила з одного місця в інше в зв’язку з переведеннями по службі батька. У 1868 році він одержав посаду дрібного урядовця в Су-чаві, культурному осередку Південної Буковини. Тут у 1870 році родина Кобилянських познайомилася з відомим українським поетом М. Устияновичем. М. Устиянович відіграв значну роль у вихованні майбутньої письменниці.
У 1875 році, після недовгого проживання в Садгорі біля Чернівців, сім’я Кобилянських переїхала в передгір’я Карпат, до м. Кимпулунга. Тут Ольга закінчила 4 класи початкової школи, тут формувалася вона як письменниця. З-поміж учителів особливою повагою здібної учениці користувалася високоосвічена словачка Берта Міллер. Вона й пізніше була доброю порадницею Ользі і послужила прототипом ряду образів, створених письменницею (Маргарета – “Людина”, Марко – “Царівна”, Анна Мюллер – “Через кладку”).
Навчання в школі велося німецькою мовою. Але батьки подбали про те, щоб донька набула знання й з української мови. В приватної вчительки Процюкевич впродовж шести місяців Ольга навчилася “писати, читати, граматики небагато і перестала – не було засобів давати далі вчитися. В хаті були старші брати – їх треба було утримувати в гімназії… і для дівчат зачинились брами науки” (ІІІ, 556). До того ж батьки дотримувалися старосвітських поглядів на освіту дочок, хоч у домі Кобилянських і панувала духовна атмосфера, що вигідно відрізнялася від міщанського оточення.
Шкільна освіта не задовольняла дівчини, бо те, що вона винесла зі школи, дало їй “лише підставу до дальшого розумового розвою і не могло… вистачити в житті” (ІІІ, 567). Далі Ольга поповнювала освіту самостійно. Читала вона багато, користуючись міською, а також домашніми бібліотеками Б. Міллер, С. Нізнер, своєї подруги Августи Ко-хановської, пізніше відомої української художниці. В автобіографічному оповіданні “Доля” письменниця каже: “Марія, сама жадна духового корму, кинулась на книжки… Молоді очі пожирали все, що було друком останньо і забирали жадібно в свою душу” ‘. Дівчина поривалася дальше і вище від одноманітної, сірої буденщини життя, з огидою ставилася до затхлої атмосфери консервативного кимпулунзького середовища. Коли “єго перегнала і почула себе самостійно, не могла більше в круг їх ідей вернути” ‘.
Лектура О. Кобилянської цього часу була дуже багата: твори Байрона, Бернса, Вергілія, 3. Вернера, X. Геллерта, Гейне, Гердера, Гете, Гомера, Т. А. Гофмана, Жан-Поля, Е. Ессер, К. Іммермана, Г. Келлера, Т. Кернера, Ю. Кернера, Ленау, Марліт, Міцкевича, В. Мюллера, Пла-тена, Рюккерта, Софокла, Словацького, Уланда, Шекспіра, Шеллі, Шіллера, Шпільгагена, Й. Фосса, Л. Фрейліграта, Є. П. Якобсена, історико-літературні й теоретичні праці Брандеса, Лессінга тощо. До рук письменниці потрапили вірші й багатьох другорядних німецьких, а подекуди й скандінавських та італійських поетів-романтиків. Читала вона твори західноєвропейських письменників у німецьких перекладах.
Спочатку дівчина найбільше захоплювалася німецькими романтичними поетами, а згодом, з 80-х років, романами Є. Марліт 2 та Шпільгагена. Роль прогресивної зарубіжної літератури (в тому числі і романтичної) для формування гуманістичних ідеалів письменниці, виховання високих літературних смаків і вироблення власної творчої манери була дуже важливою. Тим часом навіть такі прогресивні галицькі критики свого часу, як О. Терлецький, В. Щурат (не кажучи вже про тих, які взагалі неприхильно ставилися до письменниці), часто докоряли їй за “Німеччину”, не враховуючи ті обставини, в яких вона жила і формувалася. Адже до кінця 80-х років О. Кобилянська була відірвана від українських культурних осередків. Українська книжка в Кимпулунзі була рідкісним явищем. Офіційною мовою була тут німецька, нею розмовляла переважна більшість населення міста.
О. Кобилянська не підтримувала ні москвофільських буржуазно-клерикальних сил, що орієнтувалися на реакційну дворянську культуру, були апологетами російського самодержавства і водночас виявляли свою лояльність до Австро-Угорської імперії, ні буржуазного народовського руху, який у 80-х роках, коли формувалася письменниця, набрав антинародного, націоналістичного характеру. Проти обох цих течій у суспільно-політичному й культурному житті Галичини й Буковини нещадно боролися І. Франко, О. Терлецький, М. Павлик, Н. Кобринська, їх підтримувала Є. Ярошинська. Демократичні українські письменники, що жили в Галичині й Буковині, правдиво відображали життя широких мас і закликали українську інтелігенцію вірно служити своєму народові, виступаючи від імені трудящих, що жили по обидва боки Збруча. Цим шляхом пішла й авторка “Землі”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)