Динамізм образу Елізи Дуліттл (за комедією Б. Шоу “Пігмаліон”)
Образ Елізи Дуліттл у комедії Б. Шоу “Пігмаліон” подано у розвитку. На початку твору це невпевнена у собі бідна квіткарка, яку лякає все, що відбувається навколо: дивний громадянин, що записує її слова. Власне сама п’єса має оригінальну форму. Важливу роль для розуміння концепції автора відіграють передмова і післямова. У передмові драматург повідомляє, що комедія має виразно дидактичний характер. Це ми усвідомлюємо, тільки висновки від прочитаного або побаченого робить кожен читач або глядач свої. Яку істину хотів довести Б. Шоу, демонструючи
Щодо другого питання, то драматург запевняє, що зміна, яка відбулася з Елізою Дуліттл цілком реальна. Ті, хто бажає досягти кар’єрних успіхів, скидають звичні діалекти подібно до змії, яка скидає стару шкіру. Далі зазначається, що перетворення це треба робити із науковим підходом, оскільки “остання стадія навчання може видатися безнадійніше, ніж перша: чесний природний діалект нетрів винести набагато легше, ніж спробу особистості, що не навчена
Навчання Елізи відбувалося із урахуванням усіх наукових вимог, хоча іноді сам Хіггінс грішив, вставляючи подекуди жаргонні вислови. Це прямий натяк на ще одну героїню п’єси, Клару. Від народження Клара мала те, чого так прагнула Еліза. Проте розвиток її відбувався у зворотньому напрямку – вона губила те, що мала. Згадаймо, коли Клара вперше почула Елізу, то відразу ж вирішила наслідувати цей зразок “красномовства”. На зауваження матері вона відповіла, що так розмовляє сучасна молода еліта – це мода. Отже, на початку дівчата мали різні можливості, але кожна досягла того, на що була спроможна. Повернемося до образу Елізи Дуліттл.
“Пігмаліон” – це драматичний твір, призначений для виконання на сцені. Аналізуючи образ головної героїні, ми повинні в першу чергу враховувати особливості комедії як жанру. Зміст будь-якої п’єси – це розмови дійових осіб у формі діалогу або монологу. Мова персонажів супроводжується ремарками – авторськими вказівками про обстановку дії, про внутрішній стан і поведінку героїв, їхню міміку і жести.
Кожне слово і кожна дія розкривають характер персонажу, його настрій, мрії, місце у вирішенні основного конфлікту. Істотна ознака драми – дія, через яку перед глядачем постає людський характер, вчинки героя, його духовний світ. Автор говорить не сам, а вкладає свої думки в діалоги та монологи дійових осіб. До того ж у “Пігмаліоні” драматург обрав матеріал, який вже сам по собі передбачає велику увагу до слова.
На початку п’єси Еліза невпевнена перелякана дівчина. Вона постійно відстоює свою честь, підкреслюючи, що нікого не ображає, ні до кого не чіпляється: “Ой, сер, будь ласка, не дозволяйте йому заявляти на мене. Ви не знаєте, що мені за це буде! У мене відберуть патент, мене викинуть на вулицю за те, що я прилипаю до чоловіків!” її лякає все, а найбільше цей дивак, який записує всі почуті розмови. Вона просить прочитати те, що він записав. Побачене настільки вражає дівчину, що вона не може зупинити сльози. Звертає увагу на себе й той факт, що побачивши записи незнайомця, квіткарка навіть не розуміє мети всіх цих дій. Вона чіпляється до слова ” кептен “, обіцяє виправитися.
Мовна партія героїні перенасичена жаргонною лексикою. Вона вживає слова, що не відповідають ані лексичним, ані граматичним нормам літературної мови, неправильно будує речення, Еліза постійно вживає різноманітні вигуки, зойки, які, на її погляд, якнайкраще передають думки й емоції.
Людина із записною книжкою виносить свій вирок: жінка, що народжує такі потворні звуки, не має права сидіти у будь-якому місці. “Не забувайте, що ви людська істота, яка наділена душею та Божественним даром членороздільної мови. Ваша рідна мова – це мова Шекспіра, Мільтона та Біблії. А ви тут сидите й скрекочете як жаба “. Посилюючи загальне враження від почутого, драматург подає у ремарках зауваження, що не всі ті слова, якими користується героїня, можна передати за допомогою сучасного правопису.
У другій дії квіткарка демонструє важливу рису свого характеру – наполегливість. Вона мріє змінити життя на краще. їй набридла панель, де вона заробляла гроші. Звісно, вона не продавала своє тіло, але навіть як квіткарка не мала прав. Кожен, хто мав таке бажання, міг її образити.
Квітковий магазин був її мрією. До речі, мрією, яку вона хотіла, пристрасно бажала втілити в життя. Можливо, якась інша дівчина на її місці так і продовжувала би мріяти про щасливе майбутнє, але задовольнялась би обмеженими можливостями і куцою дійсністю. Зустріч з Хіггінсом не була випадковістю. Це був щасливий випадок, яким вона уміло скористалася. Життєві випробування, очевидно, загартували її, підготували до того, щоб гідно долати всі перешкоди жорстокої дійсності. Вона не була сиротою. Мала батька й мачуху, але рідним не потрібні були її проблеми. Батько відстоював доволі помірковані погляди: він не був ані злодієм, ані добродієм. Обрав для себе золоту середину, яка дозволяла йому дуже не напружувати духовні та фізичні сили. Почувши про те, що донька потрапила до будинку якогось заможного пана, він вирішив скористатися цим шансом.
Незадовго перед тим Еліза відмовлялася від грошей та діамантів, які їй пропонував Хіггінс як винагороду за слухняність, проте Дуліттл – батько не соромиться просити зараз гроші за власну доньку. Мовляв, він її виховував, одягав, годував, невже тепер він не може отримати за це винагороду. Ми розуміємо, в чому полягає життєве кредо цього пана: найогидніші думки він огортає у приємну форму. Він завжди говорить лише те, що думає. Постійно вихваляється, що навмисно обрав таку життєву позицію та знає всі свої гріхи. Як пам’ятаємо, трохи пізніше Дуліттл отримує у спадок велику купу грошей – і відмовлятися від них не збирається. Тому не дивно, що його донька діє у житті так наполегливо та завзято.
У четвертій дії перед нами постає зовсім інша Еліза. Це впевнена у собі жінка, яка так просто не стане віддавати своє щастя. Вона вже зрозуміла, що не є хазяйкою у будинку Хіггінса. Він навчив її правильній літературній вимові. Завдяки наполегливій праці і своїй красі вона підкорила світ, але цей дивак-науковець ніби й не помічав чарів.
Ударом для Елізи стає і новина про те, що для Хіггінса вона не мала великої цінності, він просто виграв парі. У душі Елізи борються дві думки: вона зрозуміла, що по-своєму закохалася у вчителя, а, з іншого боку, не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина починає поводити себе як справжня леді, яку образили. Вона висловлює весь негатив, що накопичувався протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза дуже сильна особистість, але Хіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який врешті-решт подарував їй перемогу над обставинами.
Не будемо забувати, що “Пігмаліон” – це комедія. Комедія, як правило, висміює негативні явища нашого життя з метою виховання. Побачивши на сцені реальність, відбиту крізь призму сміха, починаєш адекватно оцінювати власну поведінку і поведінку оточуючих. Історія Елізи Дуліттл дуже актуальна у наш час і у нашій державі. Це історія попелюшки, яка завдяки своїй наполегливості, працьовитості, та що там казати, нахабності, помножених на щасливий випадок, зуміла вирватися з міцного кола, в яке була заточена фактом народження. Не слід забувати нам також і про те, що основний крок на цьому шляху був зроблений завдяки оволодінню нормами рідної мови.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)