Деспотична влада Орисі Петрівни
Добродії Головлеви роман про сім’ю, але, у першу чергу, це роман про справжні й мнимі цінності, про те, для чого живе людина на Землі. У Панах Головлевих автор досліджує природу того, що невблаганно віддаляє людей друг від друга Він досліджує такі прагнення, які починаються з несамовитого бажання щонайкраще влаштувати свій будинок, забезпечити майбутнє свого роду. Будинок, сім’я, рід от цінності справжні, а не мнимі. І саме їм самозабутньо віддає всю свою яскраву життєву обдарованість родоначальниця й глава сімейства Орися Петрівна Головлева.
И
Отже, у романі зображена сім’я, що складається із глави Орисі Петрівни і її дітей. Головлева владна й енергійна поміщиця, господарка всього маєтку, натура складною
Грошові відносини головна, сама міцна нитка, що зв’язує Орисю Петрівну і її синів Степана, Павла й Порфирія. Старший син, Степан, від природи спостережливий і дотепний, але бездіяльний, осоружний Степанк-бельбас, спився й умер. Інший син Павло згодом зненавидів суспільство живих людей і жив у своєму фантастичному світі наодинці із самим собою. Так і протікало його безрадісне життя, поки верх над ним не взяв смертельну недугу
Молодший син, Порфирій, мабуть, найвидатніша фігура в цьому сімействі. Деспотична влада Орисі Петрівни, матеріальна залежність від матері виховали в ньому облудність і догідництво. Порфирій з дитячого років умів обплутати доброго друга маменьку павутиною неправди й підлабузництва, за що й одержав від інших членів сім’ї прізвиська Иудушка й кровожер. Прізвиська ці як не можна краще відбивають його сутність. Не Іуда, а саме Иудушка, оскільки він був позбавлений розмаху теперішнього Іуди-зрадника. За своє нікчемне життя Порфирій не зробило жодного теперішнього вчинку
Зрадництво й підлабузництво от його риси, що характеризують. Він віддає всіх і завжди. Всі Иудушкини вчинки настільки дрібні й незначні, що викликають обурення й огида. Навіть звертаючись до Бога, він відверто практичний. Господь для нього щось начебто вищої інстанції, до якої можна звертатися зі своїми мерзенними проханнями
Так чому ж головлевский рід приречений на вимираниепочему мати й діти так і не знайшли загального язикаответ зовсім ясні: деспотизм, звичне придушення особистості молодших спричинило невміння головлят розпорядитися власними долями. Майбутні катастрофи, дітей підготовлені тут, у рідних стінах. У богатий, але ненависний рідний кут головлевская молодь вертається тільки гинути
Наприкінці роману Щедрін показав спустілу й твердиню, що збезлюділа, у якій є все. Не пустодомом живу! хвастається Иудушка, але в той же час тут нікого немає. Страхаючою своєю силою образ тиші, що повзуть по будинку тіні зовсім не випадково повторюються вромане.
И потрясає сцена Иудушки з мертвими душами: покійною матір’ю, братами, що давно вмерли слугами. Відвернувшись від живого життя, герой спілкується із примарами, поки раптове пробудження здичавілої совісті не змусить його з жахом запитати: Що таке зробилося! де… усе… Вся вага відповідальності за загибель роду Головлевих падає на Порфирія. Його ж Салтиков змусить і опам’ятатися за всіх. Иудушка, нарешті, розуміє, що є теперішні людські відносини, закони людського зв’язку. Він усвідомлює егоїстичну роз’єднаність головлевского роду й відповідь за всі численні сімейні гріхи візьме на себе. Порфирій сам винесе собі смертний вирок його знайдуть замерзлої недалеко від могили матюкай
Це особливо стосується Порфирія Петровича Головлева Иудушки. Він попадає в павутину власного марнослів’я, стаючи жертвою й катом одночасно. Своя байдужність до спившемуся брата Степанк-бельбасу Иудушка також намагається сховати за порожніми фразами, умовляє мати позбавити спадщини недбайливого сина. Не без участі Иудушки Степан був приречений на напівголодне самітництво. Смерть брата наближає Порфирія Петровича до фатальної самітності. Історія умертвий знаходить продовження в долі іншого брата Иудушки Пашки тихоні. Сцена побачення Порфирія Петровича з умираючим братом показує всю внутрішню порожнечу й байдужість Иудушки. За його релігійними мовленнями криється лише меркантильний інтерес. Павлові здавалося, що Порфирій обплутує його невидимою павутиною, від якої важко дихати, що наближає його й без того швидку кончину. Навіть на найближчу людину свою матір Порфирій Петрович дивиться очами не люблячого сина, а богатого поміщика, відводячи їй роль безсловесної нахлібниці. Правда, спочатку Иудушка лестить матері, підлещується перед нею, намагаючись створити видимість люблячого й турботливого сина, намагаючись стати її виконувачем духівниці. І як тільки домагається свого, відразу ж втрачає інтерес і повагу до матері; вона тепер йому не потрібна зайвий рот. Так само переступить він і через своїх дітей, Петеньку й Володеньку, відмовивши їм у допомозі, заміняючи її порожніми й довгими листами. Порфирій Петрович прекрасно розуміє, що прирікає синів на смерть, але немає в його серце любові й жалю, милосердя й співчуття
Сімейні узи, синовний і батьківський борг все це для нього порожні фрази. Лише корисливість, спрага наживи мають для нього зміст. Але ніякої логіки в його діях немає. Для чого йому багатство, кому він хоче його залишити, кого осчастливитьникого близьких немає поруч. Лише спившаяся племінниця роз’ятрює його душу, розповідаючи про своє життя на театральних підмостках і малюючи картину загибелі Любиньки… Заради чого він жив, що й кому залишить після себязадает чи Порфирій Петрович собі подібні вопросинет. Він намагається сховатися від життя за марнослів’ям. Боячись прозріння, він ховається за видимістю життя
Салтиков-Щедрин створює досить складний і трагічний образ. Життєвий шлях Иудушки це поступова втрата їм зв’язку з реальністю, з живими людьми, а потім болісний шлях прозріння на порозі життя, коли майже роздягненим піде він у ніч на могилу матері. А може бути, це лише гарячковий бредавтор не дає однозначної відповіді, залишаючи рішення за читачами
Твору Салтикова-Щедрина, написані їм на злість дня, завдяки ярчайшему таланту сатирика пережили десятиліття, але не загубили своєї сили. Вони викривають і сміються, борються з вульгарністю й фальшю, пустопорожньою балаканиною й бездушшям, відсталістю й неуцтвом
Блискуча сатира Михайла Євграфовича, на жаль, актуальна й сьогодні, тому що негативні типи, створені його безсмертним талантом, дивно живі й у наші дні. Але розглянути їх і знайти методи боротьби з ними допомагає великий письменник
(1 votes, average: 5,00 out of 5)