Які “сімейні підсумки” підводь М. Е. Салтиков-Щедрин своїм романом “Добродії Головлеви”?

Як це ні смутно, але в Панах Головлевих дійсно підводять підсумки. Роман не що інше, як історія руйнування, розпаду однієї сім’ї й проведення фінальної риси

Властиво, подібного безславного кінця роду й випливало очікувати. Справа в тому, що споконвічно, коли читач тільки поверхово знайомить зі членами сімейства, стає ясно, що вони приречені на загибель. М. Е. Салтиков-Щедрин не виводить у своєму добутку жодного позитивного героя, як це характерно для традиційних, несатиричних, романів. Правда, іноді у свідомості того або іншого персонажа

Панів Головлевих трапляються просвіти. Прикладом може служити Степанк-бельбас. Коли він вертається в Головлево, дорога його нагадує шлях на каторгу. Може бути, зі страху перед безпросвітним майбутнім у мозку його виникає якась світла пляма, думка про свою нікчемність. Втім, думка ця зникає так само швидко, як з’явилася, оскільки Степанко Головлев до мозку костей

Більш-менш світлою особистістю на тлі інших з’являється Аннинька. Вона далеко не позитивна героїня, але все-таки має невластивими їхнього роду поняттями про честь і порядність. У голові її навіть тепліє думка про чесне заробляння грошей. Вона совісна й горда.

Все це, на жаль, звертається в порох при зіткненні з реальністю, з наскрізь прогнилим акторським побутом. Але Аннинька викликає повага хоча б тим, що довгий час намагалася боротися снеизбежним.

Таким чином, Салтиков-Щедрин не малює абсолютно безпросвітної картини існування Головлевих. Немає: на темному тлі миготять іноді сонячні промені, але і їм не під силу освітити ту клоаку, що представляє собою садиба Головлево. Все життя сім’ї лише підведення підсумків, більше нічого. Справа в тому, що в кожному жесті, у кожному вчинку героїв протягає їхня приреченість. Вони можуть прагнути до накопичення, до багатства (у їхньому приземленому розумінні), не знаючи того, що відомо читачеві, кінець наближається невблаганно.

Які ж підсумки підводять Головлеви. Найнікчемніші. Вони не залишають після себе навіть пам’яті. Їх забувають відразу ж після смерті не тільки навколишні, але навіть власні родичі. Поняття сім’я, цілком певне для більшості людей, для Головлевих має дивне звучання. Швидше за все, це слово є для них порожнім звуком. Сімейні цінності, природні для будь-якої людини, для Головлевих не мають рівно ніякого значення. Кожний член сім’ї проживає власне життя, нітрохи не піклуючись про рідні й неминуче прагнучи до власного кінця

Так, Орися Петрівна, все життя стремившаяся щось зробити для сім’ї (у своєму вузькому розумінні), діє завжди досить дивним образом, ще більше роз’єднуючи членів сімейства. Наприкінці життя вона залишається в розбитого корита, навряд чи усвідомлюючи, що прийшла до цього фіналу сама. Заради зміцнення матеріального становища вона частенько забувала, що її діти люди, що їм потрібні турбота й тепло. Осоружним дітям вона викидала шматок, перебуваючи у впевненості, що тим самим виконує батьківський борг і може відтепер зняти із себе всяку відповідальність. У результаті й виросли недбайлива дочка, Степанк-бельбас, безхребетний Павло й Иудушка-кровопивец. Та й онуки приносять скоріше не радість, а додаткові проблеми. Смерть Орисі Петрівни жалюгідна, але цілком заслуженна з погляду критично настроєного читача

Точно так само підводять підсумки діти Орисі Петрівни. Життя їх прожите впустую, нічого не досягнуте. Навряд чи можна вважати досягненнями придбання Иудушки. На жаль, все це закономірність для роду Головлевих. Порожнеча практично синонім їхнього існування. При слові порожнеча в голову в першу чергу приходить образ Иудушки. Це наиярчайший тип пустодзвона, пустослова, пустосвята. По суті справи, цей персонаж являє собою труну, наповнена порохом (улюблений епітет автора стосовно героя, невпинно повторюваний).

Примітно у романі те, що підведення підсумків у більшості випадків пов’язане з негарною смертю. Умирають у результаті самогубства, від запою, від виснажливої хвороби й майже ніхто від старості. Є персонажі, яких автор помилував, але й у них мало шансів на удачу. Так, читач не бачить смерть Анниньки, але не харчує помилкових надій на її видужання. Також не знаємо ми й тім, що відбулося з позашлюбним сином Иудушки, але неважко припустити, що життя його очікує нелегка й навряд чи тривала. Таким чином, залишаючи в живих деяких героїв, автор не дає нам приводу сподіватися на те, що вони уникнуть долі всіх інших Головлевих.

Отже, сімейні підсумки досить жалюгідні. Ніхто не залишився в живих, ніхто не залишив по собі доброї пам’яті, ніхто жодного разу за все життя не зробив скільки-небудь гідного вчинку. Своїм романом Салтиков-Щедрин як би говорить нам: не вподібнюйтеся Головлевим, будуйте свою сім’ю на іншому фундаменті, щоб не прискорювати підведення підсумків для всього роду

Історія загибелі сімейства кріпосників Головлевих спочатку була частиною хроніки Добромисні мовлення, що в основному присвячена опису дійсності хижак^-буржуа Дерунова. Письменник вирішив виділити із хроніки оповідання про сім’ю Головлевих і створив на їхній основі роману-хронікові Добродії Головлеви. Композиція його була підпорядкована одній темі краху кріпосництва. Роман починається передчуттям смерті одного з героїв (Степана), потім протягом оповідання перед нами з’являється ціла галерея вмираючих, що сходять зі сцени життя людей. Головлеви це сама смерть, злісна, пустоутробная; це смерть, що вічно підстерігає нову жертву, писав сатирик

Образи Головлевих старшого й молодшого покоління яскрава ілюстрація пагубного впливу на людську особистість недосконалого суспільного лада, заснованого на гнобленні. Саме тому автор у романі приділяє увагу більше моральній, моральній стороні справи, а не економічному збіднінню кріпосників. Хочу відзначити, що авторові вдалося так талановито зобразити конкретних героїв, що в них втілилися всі пороки не тільки однієї сім’ї, але й усього суспільства. Яскраво виписаний Иудушка Головлев. Письменник зробив його буквально символом усякого паразитизму, людиноненависництва й реакції

Усе компоненти роману: пейзаж, мовлення героїв, авторські характеристики й відступи все у романі служить однієї мети розкриттю причин загибелі будуючи кріпосників. Особливо вражає мовлення Иудушки людиноненависника й блу-дослова, виткана з афоризмів, зменшувальних і ласкательних слів, подихів, лицемірних звертань до Бога, безперервних повторень

Хочу відзначити також ще дуже важливий композиційний момент у романі: автор свідомо виключив подробиці кріпосницького побуту, виховання нового покоління кріпосників і їхніх взаємин із селянами. Мені здається, письменник зробив це для того, щоб створити ще більш безвихідний і не тло, що гармоніює з живим миром, на якому зживають себе кріпосники. Живаючи, світла дійсність як би сама не випускає їх з обмеженого простору, немов страшна заразна хвороба

Є присутнім і відчувається читачем у романі й дух самого автора, що всією душею любив пригноблений народ Росії й боровся за його волю






Істинні та фальшиві цінності у житті.
Які “сімейні підсумки” підводь М. Е. Салтиков-Щедрин своїм романом “Добродії Головлеви”?