Влада золота та її філософія в повісті “Гобсек”

“Для того, хто волею-неволею пристосовувався до всіх суспільних мірок, – продовжує Гобсек, – усілякі ваші моральні правила та переконання – порожні слова. Непорушне лише одне-єдине почуття, закладене в нас самою природою: інстинкт самозбереження. У державах європейської цивілізації цей інстинкт іменується особистими інтересами. Ось поживете стільки, скільки я, тоді дізнаєтесь, що з усіх живих благ тільки одне досить надійне, щоби було варто людині гнатися за ним. Це золото. У золоті зосереджені всі сили людства”. Як бачимо, золото для Гобсека є не лише засобом і метою збагачення, як вважає багато хто з оточення і особливо клієнтів лихваря, а ще й засобом отримання незалежності, адже в ньому “все міститься в зародку і все воно дає реально”. Старий філософ продовжує: “Я володію світом, не стомлюючи себе, а світ не має наді мною ані найменшої влади”. Він чудово знає потаємні пружини, які приводять суспільство в рух. “Я досить багатий, аби купувати людську совість, управляти всесильними міністрами через їхніх фаворитів. Хіба це не влада? Я можу, якщо забажаю, володіти найчарівнішими жінками та купувати найніж – ніші ласки. Хіба це не насолода? А хіба влада та насолода не є сутністю вашого нового суспільного ладу? Що таке життя, як не машина, яку приводять у рух гроші? Золото – ось духовна сутність усього теперішнього суспільства”. Ось тобі й старий скнара! І як тонко Бальзак відчував глибинну сутність нового суспільного устрою, який ішов на зміну монархії.

Сам Гобсек називає себе помстою, докором сумління. Він любить бруднити “черевиками килими в багатих людей – не через дрібне самолюбство, а щоб дати відчути пазурі на лапі Невідворотності”. Внутрішній монолог Гобсека в будинку Анастазі де Ресто подібний на запальну звинувачувальну промову: “Для охорони свого майна багатії придумали трибунали, суддів, гільйотину, до якої, як метелики на смертельний вогонь, самі летять, дурні. Однак для вас, для людей, які на шовкові сплять і шовком укриваються, існує дещо інше: докори сушіння, скрегіт зубовий, який ховається за посмішку, химери з лев’ячими пащами, які впиваються пазурами вам у серце”. Гобсек і його колеги, як вони вважають, виконують функції вищої справедливості, правосуддя. Не випадково кав’ярня, де вони збираються й діляться своїми планами й таємницями, називається “Феміда” (в еллінів – богиня правосуддя). Гобсек порівнює себе з Верховним Суддею – Богом: “У мене погляд, як у Господа Бога: я читаю у серцях. Від мене ніщо не сховається”.

Проте сила й секрет повісті в тому, що Гобсек, який чудово розумів владу грошей над людьми, сам не зміг протистояти їхньому згубному впливові: наприкінці твору ми бачимо вже не філософа, а жалюгідну істоту, яка агонізує в порожньому будинку, повному золота й зіпсованих продуктів.

Може здатися, що лихвареві не притаманні ніякі людські почуття. Та чи це так? Він сам розповідає, як йому сподобалася Анастазі де Ресто, як він замилувався Фанні Мальво.

Не випадково автор дає не цілісну біографію героя, а, сказати б, штрихи до неї. Мати Гобсека – єврейка, батько – голландець. Своєї національності він не відчував, відпливши з батьківщини десятирічним юнгою на кораблі. Потім довго мандрував, аж доки остаточно не зупинився в столиці світу – Парижі. Отже, Гобсек – істота позанаціональна. Нам невідомо, чи був він релігійною людиною, але молився на золото. Як він прийшов до ідеї обожнювання грошей? З тексту відомо, що герой знався з багатьма видатними людьми своєї епохи, боровся за незалежність Америки, зазнав багато розчарувань. Достеменно не відомо, як він нажив свій капітал, чим торгував – “чи то товаром, чи то людьми, чи то державними таємницями”.

Та й “жорстокість” Гобсека пояснюється не лише прагненням будь-що Отримати свій прибуток. Іноді можна прочитати звинувачення на його адресу в тому, що він не допоміг Дервілю безкорисливо, а взяв з нього високий відсоток. Однак послухаймо самого лихваря: “Я беру за кредит по-різному, щонайменше п’ятдесят відсотків, сто, двісті, а коли й п’ятсот”. Тобто п’ятнадцять відсотків, які він узяв з Дервіля, можна розглядати як благодіяння, а не жорстокість. А яку роль відіграв Гобсек у долі Фанні Мальво? Чому це лихвареві необхідно було особисто побачити дівчину, адже гроші для сплати за векселем були залишені в служниці? Яскрава суперечність: два векселі – дві боржниці. Одна – графиня де Ресто, яка легко могла б знайти гроші, щоб погасити вексель. А інша – бідна дівчина, швачка, її вексель мав бути безнадійним. Проте саме він і був...

оплачений. Без сумніву, Гобсека, який “читав у людських серцях”, зацікавила така порядна у фінансових справах персона. Чим же закінчився для Фанні візит Гобсека? Весіллям з Дервілем, після якого вони стали щасливим подружжям. То кому ж зобов’язана ця пара своїм щастям? Живоїду? Отже, його правосуддя не тільки карає, а й винагороджує.

Гобсек жорстоко поводить себе в спальні графині де Ресто в присутності її чоловіка. Чи тільки прагнення до наживи зумовлює таку поведінку? Ні. Уже тоді він ніби передбачив подальшу долю жінки, яка все більше заплутується в тенетах брудних зв’язків з коханцем. Проте урок не пішов на користь: графиня не лише заставила родинні коштовності, а й цинічно нишпорила в постелі щойно померлого чоловіка, шукаючи жадані документи про спадщину.

Здавалося б, Гобсек винагороджений за вексель графині повністю, і навіть більше. Ціна діаманта значно перевищує борг. До речі, колишній власниці коштовного каменя і не спало б на думку висувати лихвареві які-небудь претензії з цього приводу. Однак… Гобсек повертає боржниці зайві двісті франків. Як же тут бути з ідеєю збагачення будь-якими засобами? Згодом Гобсек, привласнивши маєток де Ресто, повністю виправдає характеристику живоїда. А в кінці твору ми дізнаємося, що Ернест де Ресто отримав документи, які дали йому можливість вступити у володіння майном покійного батька. Звідки вони взялися? Власник цих паперів – Гобсек. Чому ж він вичікував, а не віддав їх молодому графові раніше? Не бажав розпрощатися бодай з найменшою часткою своїх багатств? Ні, Гобсек вважав, що молодий де Ресто ще не готовий правильно розпоряджатися такими великими грішми: “У нещасті він багато чого навчиться, пізнає ціну грошам, ціну людям – і чоловікам, і жінкам. Хай поплаває по хвилях паризького моря. А коли стане вправним лоцманом, ми зробимо його капітаном”. Принагідно відзначимо “морську” лексику: море, лоцман, капітан – колишній юнга її не забув.

Гобсек не такий уже й байдужий до долі своїх родичів: знає, що в Чарівної Голландки є донька, її звати Вогник – саме їй він заповів свою спадщину. Чому ж Гобсек не підтримував стосунків із родичами? Можливо, причина не тільки в тому, що боявся спадкоємців, які будуть з нетерпінням чекати його смерті, а в тому, що жінки в їхньому роду ніколи не виходили заміж. У рятівну силу благодіянь Гобсек не вірив: “…якщо самому добродію і не шкодить благодіяння, то для того, кому воно зроблено, ця милість буває згубною”. А свою поведінку стосовно Дервіля він пояснює так: “Сину мій, я позбавив тебе від вдячності, я дав тобі право вважати, що ти мені нічим не зобов’язаний.

І тому ми з тобою найкращі у світі друзі”.

Виявляється, що Гобсек мав рацію, коли дізнаємося про долю його спадщини (“Блиск і злидні куртизанок”) – багатство не зробило Вогник щасливою, вона померла. Проте якби Вогник отримала гроші раніше, то, мабуть, промарнувала б їх, так нічого й не змінивши у своєму житті.

Отже, образ Гобсека складний і неоднозначний. Він розумний, проникливий, тонкий психолог, який карає одних і робить добро іншим. Золото зробило його своїм жерцем, філософом, рабом. Однак справжньої свободи Гобсек не здобув, тому що не тільки не зміг звільнитися від влади грошей, а й став філософом і поетом цієї влади, що й призвело його до повної моральної деградації.

Скільки ж гобсеків у повісті Бальзака? Хоча “татусь” Гобсек помер, але гобсек – живий, і він набагато страшніший, аніж старий лихвар. Це невситиме прагнення до збагачення, яке діє на деяких представників людського роду з якоюсь фатальною невідворотністю.

Насамкінець зазначимо, що влада золота поширюється не лише на буржуа, лихварів чи банкірів (тобто “нових” героїв того часу), а й на рафінованих спадкових аристократів. Так, віконтеса де Гранльє спочатку категорично не хотіла родичатися зі збіднілою графинею де Ресто, яка до того ж мала сумнівну репутацію, передумала й усе-таки погодилася коли-небудь повернутися до цього питання, але поставила таку умову: “Гаразд, гаразд, дорогий Дервілю, ми подумаємо, – відповіла пані де Гранльє. – Графу Ернестові треба бути дуже багатим, щоб наша родина захотіла породичатися з його матір’ю. Не забувайте, що мій син рано чи пізно стане герцогом де Гранльє й об’єднає статки двох відгалужень нашого роду. Я хочу, щоб він мав зятя собі до пари”. А що ж зміниться, якщо молодий граф де Ресто розбагатіє? Принаймні йдеться не про моральність, а про заможність Анастазі де Ресто. Отже, і у вищому світі все вирішують гроші.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Влада золота та її філософія в повісті “Гобсек”