Чи має право одна людина, вирішувати долю іншої? (за твором “Життя – це сон”)
Педро Кальдерон (1600-1681), видатний іспанський поет і драматург, народився в Мадриді, у родині аристократів. Батько мріяв бачити сина священиком, тому ще восьмирічним хлопчиком віддав його на виховання єзуїтам. Та малий Педро був надто неспокійним і задерикуватим, що призводило до частої зміни навчальних закладів. Вчився Кальдерон і в університетах, де почав писати вірші та епіграми, але, можливо, завдяки своєму неврівноважєному характерові двадцятирічним покинув навчання й пішов на військову службу, яка на десять років спинила його спроби пера.
Де
Та потім він знов починає писати, і наступні роки виявилися доволі плідними. Його п’єси, драми, комедії стали популярними, їх ставили в королівському театрі. У цей період (1635) написана і філософська драма “Життя – це сон”. У ній драматург ставить багато філософських питань і намагається знайти на них гідні відповіді.
Король Басиліо, наляканий передвістям зірок (народження сина-деспота) і смертю своєї дружини під
Я рішився ув’язнити Звіра, зродженого мною, Щоб довідатись, чи мудрий Має владу над зірками.
На перший погляд, король піклується про майбутнє королівства, тобто хоче вберегти його від правителя-тирана. Але я маю сумнів щодо того, чи мав він право, керуючись пророцтвом зірок, позбавляти нормального життя свого сина? Якщо осмислити цю ситуацію, можна дійти висновку, що благі наміри короля роблять його самого тираном і деспотом щодо рідного сина. Без сумніву – людина, здатна на такий жорстокий вчинок щодо своєї дитини, за певних обставин може стати тираном і для всієї країни. Кальдерон показує, що король Басиліо не зовсім упевнений у своїй правоті, тож згодом, під натиском сумнівів щодо скоєного вирішує все ж таки відкрити підданим таємницю та посадити на трон свого вже дорослого законного нащадка.
Бачу помилку в тому, Що повірили так легко Ми провіщенню лихому…
Король хоче перевірити, яким його син, принц Сехизмундо, буде правителем, коли посяде на троні. Під впливом снодійного зілля принц не помічає, як опиняється в королівському палаці. Він здивований, та коли йому все поясняють, його злість і роздратування беруть верх над розумом. Принца можна зрозуміти, він обурений тим, що несправедливо стільки років провів у темниці в кайданах у нелюдських умовах. Його агресивна поведінка не подобається королю. І знов батько наказує ув’язнити сина, скориставшись тим же снодійним. Принца запевняють, що йому все наснилося. Так, король піклується про королівство… Та, на мою думку, із сином він поводиться не як з особистістю, а як з бездушною маріонеткою.
Сехизмундо розмірковує над своїм життям і над своїм нібито сном. В уяві принца усе плутається, він приходить до думки, що життя і сон не так вже й далекі одне від одного, та ще до нього приходить розуміння того, що людина має керуватися у своїх вчинках розумом, а не емоціями та почуттями.
Все ж бо правда! Загнуздаєм Честолюбство і злобу, Це шаленство й лють сліпу…
Роздуми Сехизмундо перериває вторгнення солдат, які підняли бунт проти короля та прагнуть визволити й посадити на престол законного правонаступника, І ось принц знов при владі, але це вже інший Сехизмундо. Він розважливий, і вчинки його помірковані. Він стримує свої емоції та прагне все розсудити по справедливості. Сехизмундо дорікає батькові, але покірний йому: “Руку дай мені; це ж небо Показало, що, на горе, Схибив ти, коли його Захотів здолать”. Та найбільша душевна мука для Сехизмундо – відмовитися від кохання до прекрасної Росаури, яка любить Астольфо, і влаштувати їх шлюб.
Солдат, який підняв бунт, щоб визволити принца, теж сподівається на милість і винагороду від Сехизмундо. Та рішення нового володаря несподіване – солдат як бунтівник підлягає довічному ув’язненню у вежі. Усі вражені розумом принца, який пояснює, що сон був його учитель, та насамкінець просить у всіх пробачення.
Отже, я переконався В тому, що все щастя людське, Зрештою, як сон, минає, І я хочу скористаться Щастям тим, що час дарує; Я прошу вас, винуватий, Помилки простити наші…
Через багато випробувань пройшов Сехизмундо на шляху до розуміння істини. Та все ж, мабуть, краще було б йому пройти цей шлях поряд з батьком, тим більше, що він втратив матір при народженні. Король Басиліо, повіривши зіркам більше ніж своєму серцю, лишив свого сина батьківської ласки й поради, а тим самим щасливого дитинства. Думаю, Кальдерон поряд із іншими філософськими роздумами наголошує у творі, що ніякими благими намірами не може бути виправдане зазіхання однієї людини на свободу та право вибору іншої.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)