Боротьба добра і зла – центральна тема у романі Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”
У творі дні далекого минулого дуже тісно пов’язані з днями тогочасної Москви. Прояви сил зла у романі дуже схожі. Воланд з’являється в “дорогом сером костюме, в заграничных, в цвет костюма, туфлях”. Навіть обличчя у нього було дуже дивне: “Правый глаз черный, левый зеленый. Брови черные, но одна выше другой”. У образі Понтія Пілата втілено внутрішню боротьбу людини. У ньому стикаються сила волі й влада обставин. Але він не може переступити через останнє. Пілат хоче відпустити Ієшуа, але не може зробити цього, бо він – прокуратор
Ще один герой – Воланд. Це диявол. Його важко охарактеризувати. Найкраще суть образу Воланда розкриває епіграф, який Булгаков узяв із “Фауста” Гете: “…Так кто ж ты наконец? – Я – часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо”. Воланд ніколи не знущався з людей, які не зробили нічого поганого. Никанор Іванович Босой – “председатель жилищного товарищества
На бал до сатани приходили лише померлі люди, що колись скоїли якийсь злочин. Воланд не дозволив Абадонні зняти окуляри перед Маргаритою. Інакше вона загинула б. Воланд навіть винагородив її за те, що вона була королевою на його балу. Він повернув їй Майстра, а Майстру повернув рукописи, які той колись спалив. Він каже фразу, яка потім стане крилатою: “Рукописи не горят!” Так Воланд робить для них добро.
Образ Ісуса Христа у романі ніби втілює Майстер. Він теж був несправедливо покараний. Але не смертною карою, а психіатричною лікарнею.
У кінці роману до Воланда приходить “сборщик податей” Левій Матвій. Той каже, що “він” прочитав роман Майстра і просить, щоб Воланд забрав до себе Майстра і нагородив його спокоєм. А разом з ним і Маргариту. Левій Матвій не каже, хто це “він”, але я впевнена, що це – Христос. Отже, сили добра і зла пов’язані між собою. Вони й досі сперечаються, і невідомо, хто з них нарешті одержить перемогу. Але мені дуже хотілося б, щоб це було добро.
Михайло Булгаков своїм романом “Майстер і Маргарита” дав читачеві нове євангеліє, мовби відкривши свою власну філософію життя. Але яку ж роль відіграє в цій системі світу сатана? В Біблії чітко сказано що він – ворог людини. То як же тоді пояснити повернення коханого Маргариті чи голови конферансьє театру “Вар’єте”? В чому ж тоді таємниця булгаківського диявола, та й чи диявол він як такий?
Першою людиною, яка з’явилася під час “небувало спекотного заходу” на Патріарших ставах під час розмови Михайла Олександровича Берліоза з поетом Іваном Бездомним, був англієць чи німець, одне слово – іноземець, сам сатана. “Вам відріжуть голову!” – радісно об’явив він голові управи МАССОЛІТу… Так і трапилось: через кілька годин Берліоз опинився під трамваєм. Критики вважають, що потерпілий поплатився за своє невір’я, і що його засудив ніхто інший, як таємничий консультант.
Виникає багато запитань. Як, наприклад, сатана міг засудити за невір’я в Бога, та й як він, впалий ангел, взагалі міг судити? Таємниця схована і в самому Берліозі, точніше, в його прізвищі. “Не композитор”, – зазначає Іванушка в своїй пояснювальній записці. Та, схоже, автор мав на увазі саме композитора, автора драматичної легенди “Засудження Фауста” та трилогії “Дитинство Христа”. Згадаємо епіграф, взятий Булгаковим: “…та хто ж ти, врешті, такий? Я – частина тієї сили, яка вічно хоче зла й вічно чинить добро” (Гете, “Фауст”). Безкінечний ланцюг асоціацій, які не завжди можуть бути пояснені й простежені, але реально існують.
Кожен представник почту Воланда, як з’ясувалося, мав свою власну історію не тільки на сторінках роману, а й за його межами. …Серед чисельних арабських племен було широко розповсюджене свято козлоприношення, свято Азазел. Його сутність полягала в тому, щоб відкупитися від Азазела – безжалісного ангела смерті, який, за вірування ми арабів, увесь у чорному та на чорних крилах прилітав до людини, щоб забрати з собою її душу. Обличчя його було блідим та холодним, а очі – порожніми й чорними… Мимоволі виникає асоціація з демоном – вбивцею з 32-го розділу роману. Звернімося до одного з найчарівніших персонажів твору, не зовсім кота Бегемота, найкращого блазня в світі. У давніх єгиптян бегемот був втіленням злого, демоноподібного бога Тифона. Правда, у Воланда був ще один блазень – Фагот, неповторний кривляка-регент з деренькучим голосом, у картатому костюмі й тріснутому пенсне. А саме слово fagotіn у перекладі з французької означає “блазень”. Було б цікаво звернутися до ще одного персонажа – Абадонни. За віруваннями тих же арабських племен, до помираючої людини приходив ангел Аваддон, вісник смерті. Він був відомий тим, що крила його були обвішані парами людських очей. Він з’являвся до людей із заплющеними очима, і тільки помираючий зустрічався з ним поглядом. У романі ж Абадонна, знявши окуляри, дивиться в очі барона, убиваючи його. “Дияволіада, бісовіння, диявольські пастки”, – шепочу я. Але наскільки страшні ці некликані гості?
Виникає питання: чому одних Воланд милує, а інших жорстоко карає? Чи не став він необгрунтовано милосердним до Маргарити чи конферансьє театру “Вар’єте”? Ні, сатана не дарує милість. Маргарита віддала йому свою душу, ставши відьмою, а бідний, бідний конферансьє… Він молив про пощаду. Напрошується порівняння з вождем усіх народів Сталіном. Може, в безкінечно багатогранному сатані містилася частинка владців або це він панував у їхніх серцях. Тисячі питань і жодної відповіді.
Звернімося ще до одного розділу роману. Чорна магія та її викриття. Воланд одночасно виступає в ролі фокусника, артиста, ілюзіоніста та, що найжахливіше, експериментатора. А експеримент ставиться над людьми… Частина перша: з неба у величезній кількості летять гроші, а через декілька хвилин Бенгальський залишається без голови. Дивуєш-ся, як майстерно, а головне, як просто сатана просякнув у людські душі. Він виніс свій вердикт. Частина друга: жіночий магазин і викриття Аркадія Аполоновича Семплярова. Це було брутальне викриття, радше схоже на глузування. Ні, сам диявол опинився в Москві не для того, аби щось змінити. Він не хотів розкривати людям очі, він просто зробив свій висновок, а вирішувати мали самі москвичі.
Я розумію, що образ сатани, розкритий у біблії, практично нічого спільного з булгаківським дияволом не має. В одному фільмі я чула фразу, сказану бісом людині: “Я тільки розставляю декорації, та за мотузки смикаєш ти сам”. Людина, яка потрапила на гачок гріха, може звільнитися тільки в один спосіб: віддати душу сатані або Богові. Цих думок немає у романі але йдеться мова про те, що людину, яка потрапила в болото гріха, обов’язково виловить рибалка – як вийшло з Семляровим. Отже, диявол всюди розставляє свої сітки, до яких не могли не потрапити гонористі та егоїстичні москвичі. Тому ми прийшли до того, з чого починали: “Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник – диявол – ходить, ричучи, як лев, що шукає, кого пожерти”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)