Біблія всіх слов’ян
1581 рІК: князь Костянтин Острозький. Серед європейських народів саме українцям належить ідея першого повного видання Біблії церковнослов’янською мовою. Успішно втілити цю ідею, незважаючи на колосальні труднощі, судилося великому українському князю Костянтину Острозькому та зачинателю постійного друкарства в Україні Івану Федоровичу. Щоб скласти надзвичайно точний текст Святого Писання, яким би могли користуватися не лише українці, але й сусідні слов’янські народи, князь розіслав гінців до найближчих сусідів – у Чехію, Польщу,
Але незабаром робота над зібраними рукописними Бібліями була припинена за наявністю в них неточностей та довільних тлумачень багатьох подій і понять. Князь Острозький знову спрямовує своїх послів у дальші країни – до Болгарії, Греції, Палестини. Він звертається з проханням до вселенського патріарха Єремії надіслати й книги, і людей, що знають і тамтешні, і слов’янські мови. Цього разу вибір був ширший, і спеціальна комісія
Найвідоміша у світі книга – Біблія – українського народу існує вже понад 3000 років і перекладена ці ” 1200 мовами. За визначенням дослідників, вона посідає перше місце у світі за своїм значенням, кількістю видань, вдячних читачів і за величчю того впливу, який має на розвиток людства, на його культуру. По-перше, це пов’язане з тим, що Біблія є проголошенням Слова Божого; у яке вірять і християни, й іудеї. Друга причина полягає у її моральних цінностях, у гуманістичних глибинах, бо на сторінках Книги всіх книг сплелися у двобої правда і кривда, геройство і страх, гідність і рабська покора, добро і зло, прозріння і помилки, терпіння і бунтарство, каяття і гріх, прощення й помста, людське і звірине, духовне і плотське. Третя причина безсмертя Біблії криється в її витонченій словесності.
І Старий, і Новий Заповіти можна викласти в досить короткій історії, що починається творенням світу, нашої планети, перших людей, їх зіпсуттям, винищенням усього живого потопом; У післяпо-топній історії головне місце посідає розповідь про домовленість, яку уклав Бог-Творець із Авраамом. Від Авраама Бог вивів обраний народ священиків, який мав визначну місію бути правдивими синами Божими. Новий Заповіт знайомить з історією приходу до обраного народу Месії – Спасителя, якого століттями чекали видатні патріархи і пророки. Та повірили в Ісуса лише вибрані ним учні, котрі після воскресіння і вознесіння Учителя на небо заснували на землі християнську церкву.
У Книзі книг представлені міфи, легенди, епос, релігійно-ритуальні та юридичні кодекси, історичні хроніки, притчі, воїнські повісті, перекази, оповіді, житія, народні пісні, релігійні гімни, любовна лірика, молитви, повчання, пророцтва тощо. Тому, на мою думку, вона і є неповторною й цікавою для будь-якого читача незалежно від віку, статі, освіти, національності, власних уподобань. Винятково важли-вою для духовного вдосконалення людства є Книга Псалмів із Книг Старого Заповіту. У ній – і досконалість справедливості, і мудрість, і поважна поміркованість, і вияв могутності, і дороговказ до покути.
Книга Псалмів відіграла надзвичайно важливу роль в історії української церкви і культури, в духовному житті всієї нації й кожного окремо українця. Духовні пісні були вірними супутниками і аскетів-самітників, і тих, хто терпів від переслідувань за віру, і християн – звичайних хліборобів, ремісників, видатних синів України. Українські письменники постійно звертались у своїй творчості до біблійної Книги Псалмів, цієї невичерпної скарбниці мудрості і спасіння, щоб митецьким словом донести й розкрити перед читачами її велич. Черпаючи натхнення із текстів Біблії, вони пра’гнули духовного вдосконалення усього світу. Ця ідея наповнює твори поетів і письменників, починаючи від давньої літератури і до сьогодення. Біблійну мудрість доносили своєму народові Григорій Сковорода, П. Гулак-Артемовський, М. Максимович, М. Шашкевич, а Т. Шевченко в реаліях біблійної історії Ізраїлю побачив схожість із суспільними негараздами України. Він склав для українців молитви, з якими вони могли звертатися до Бога за прощенням гріхів і порятунком (“Псалми Давидові”). Незважаючи на глобальний атеїзм суспільства XX століття, творчі доробки українських поетів подарували нам високодуховні поезії, які стали живими виявами вічної людської потреби в звертанні до Бога, незбагненного, неприступного і найдорожчого водночас. До духовного вдосконалення закликами П. Карманський, Є. Маланкж, П. Тичина, Л. Ностенко, Д. Павличко, які порушували проблему сенсу існування людини, її гідності. Через віки пронесли українці завдяки Святому Письму віру в свого Бога і в свій народ, в його життєву силу. Це Письмо зміцнювало надію на те, що вихід із неволі буде знайдено за умов дотримання наслідування Божих заповідей, і стверджувало любов до усіх як запоруку світової гармонії. Біблія також є невичерпним джерелом мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення і пізнання істини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)