Балада у творчості поетів XVIII-XIX століть
Жанр балади виник у середні віки як танцювальна пісня з драматургічною дією. Розвиток літературної балади пов’язаний із творчістю поетів-романтиків та їх попередників Гете і Шиллера. Уже у XVIII столітті баладу визначають як вірш, в якому розповідається про якусь незвичайну подію.
Автор виступає тільки як оповідач, його власні почуття приховуються, авторська мова майже відсутня, вона тільки пояснює читачеві обставини дії. За своєю будовою балада швидше нагадує драматичний, ніж ліричний твір, в ній обов’язкова драматична кульмінація, що
Сюжети балад автори брали з народної творчості, історичних легенд, які давали поетам можливість відійти від реального життя, порушити складні філософські чи моральні проблеми.
Наприклад, відома балада Гете «Вільшаний король», відома у майстерному перекладі В. Жуковського «Лесной царь». У ній три персонажі: батько, дитина і лісовий король. Дитина боїться таємничого лісу, і її страх або народжує в уяві лісового короля, або, якщо повірити в існування таємничих істот, дає королю владу над дитиною.
Батько заспокоює сина, намагаючись дати прості й зрозумілі
Ф. Шиллер обирав для своїх балад історичні сюжети, звертаючись не до уяви, а до моральних почуттів читачів. Балада «Полікратів перстень» розкриває проблеми людської долі. Сюжет розповідає про царя Самоси Полікрата, якому довго в усьому таланить: і у військових походах, і в особистому житті. Цар Єгипту попереджає його, що за дарунки долі треба платити, що боги не завжди будуть допомагати йому, коли він дбатиме тільки про себе.
Полікрат за порадою царя Єгипту кидає в море свій найдорожчий перстень, даруючи його богам, але на другий день царю Самоса приносять величезну рибу, в шлунку якої знайшли цей перстень. Із жахом дивиться на повернутий богами дарунок цар Єгипту, він віщує Полікрату страшне майбутнє й залишає його. Композиція балади побудована драматично: чим більше таланить Полікрату, тим більшу небезпеку відчуває цар Єгипту.
Підступне вбивство Полікрата, яке відоме із загальної історії, лежить за межами балади, але читач здогадується, що доля Полікрата справді у небезпеці.
Балада «Рукавичка» розповідає про випадок, описаний у французьких літописах: одного разу Франциск I зібрався дивитися диких звірів, одна з дам впустила рукавичку, яка впала між звірами, дама наказує закоханому в неї лицарю дістати рукавичку, лицар сміливо підходить до звірів, бере рукавичку, повертається до дами й кидає їй рукавичку в обличчя. Балада складається з двох частин: у першій, більшій за розміром, Шиллер описує звірів (лева, тигра, двох барсів), усі чекають на страшне криваве видовище, бійку звірів; друга частина балади майже дослівно розповідає випадок із літопису.
Автор пропонує читачам самим оцінити вчинок примхливої дами, яка через дрібницю наражає смертельний ризик життя лицаря.
Жанр балади розвинувся у творчості поетів-романтиків, які виявляли неабиякий інтерес до народного мистецтва. У народних творах вони бачили відбиття самобутності і неповторності кожної людини.
Польський поет-романтик Адам Міцкевич звертається до фольклору, щоб відтворити художнє мислення народу, показати моральні проблеми, що його цікавлять. Фантастичний світ, а не реальний, на його думку, втілює народний ідеал: невинність знаходить захист, погані вчинки – кару від надприродних сил. Найбільш повно вони втілились у баладі «Рибка».
Як літературний жанр балада відіграла важливу роль у розвитку літератури, вона дала можливість широкому колу читачів звернутися до народної творчості, її образів, ідей та естетичних цінностей.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)