Балада про вузлики Іван Драч

Балада про вузлики

Була колись у мене баба Корупчиха,

Мені і досі її руки світять.

Була баба Корупчиха темна, неграмотна,

Мені і досі її руки світять.

Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,

Мені і досі світ без неї темний.

Кожного холодного чи голодного баба наділяла вузликом.

Хто був безсовісний, той лишався безсовісним.

А вона кожного вузликом наділяла.

Як насняться мені сни чорнющі –

Прийде Корупчиха, розв’яже вузлик,

Як насняться мені сни солодкі з калиною,

Прийде Корупчиха, зав’яже

їх у вузлик.

Дуже журиться баба Корупчиха в могилі,

Руки їй склали, не може зв’язати вузлика.

Я не вірю у скатерки-самобранки, вірю у вузлики баби Корупчихи. Сам їх розв’язував і зав’язав їх навіки у пам’яті.

А Корупчиха білою хустиною запиналася,

Вузлика під шию ніколи не зав’язувала,

А сховали її у позиченій хустці,

Бо свої вона у вузлики пов’язала…

Найвищі цінності у житті – доброта і людяність. Баба Корупчиха давно в могилі, але ліричного героя “Балади про вузлики” й досі гріють вузлики, зав’язані руками турботливої бабусі.






У житті багатьох молодих людей настає пора.
Балада про вузлики Іван Драч