Балада про соняшник Іван Драч

Балада про соняшник

В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці,

І купався коло млина, і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі, щоб вилити з вуха воду. І раптом побачив сонце, що їхало на велосипеді, обминаючи хмари…

І застиг він на роки й століття

В золотому німому захопленні:

– Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму.

Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

Поезія – це “оранжеве сонце”, перед яким застигають людські душі, за яким повертаються хлоп’ячі голови. Для ліричного героя “Балади про соняшник” І. Драча поезія стала захопленням на все життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Балада про соняшник Іван Драч