Авторська інтерпретація образу Бога у поемі Івана Франка “Мойсей”
Порівняно із біблійною легендою, Франко змінює розміщення образів у творі, співвідношення між ними, їх ідейне навантаження, композиційну роль. У Біблії Мойсей – це посередник між іудеями і Богом, слуга вічного, виконавець волі Єгови. Останній вершить долю Ізраїлю, а тому висунении у біблійному тексті на передній план. Так, Бог, звертаючись до Мойсея, каже: “Хто дав уста людині? Або Хто робить-німим, чи глухим, чи видючим, чи темним, – чи ж не Я, Господь? А тепер іди, а Я буду з устами твоїми, і буду навчати тебе, що ти маєш говорити” (2 М. 4. 11-12).
У “Мойсеї” поет співає про бога Єгову, що послав пророка для проповідництва народові гебреїв. Але він нерозлучно пов’язаний з самим пророком, є навіть ним самим. Бо лише Мойсей дає йому життя, чинить його волю святу. Бог тут як персоніфікація якогось внутрішнього наказу, єства, що прямо змушує людину віддатися якійсь справі, одним словом, щось схоже на генія людини. Той Бог представлений у Франка, як справжній біблійний Єгова, страшний і грізний, котрому все мусить коритися, мстивий, що простягає свою караючу руку аж на дванадцяте покоління. Той Бог Єгова – це сумління самого Мойсея. І людина мусить
Таким чином, Єгова Франка – грізний і страшний для Мойсея, цей немилосердний Бог у гебрейських шатах, те сумління пророка, тонке і чуле, є Богом реальним, живим у всіх людських серцях, справді всюди присутнім, великим і могутнім своєю силою – Бог національний! Такого Бога проповідував сорок років у пустелі Мойсей.
За Франком, кожний народ має свого національного Бога, котрого вважає вищим понад усіх, але визнає так само інших національних Богів, а також дає право іншому народові вважати свого Бога за більшого. І кожний народ має свого поводиря чи пророка, тому у поемі центр художньої уваги перенесений на два вузлові пункти сюжету: дія зосереджена навколо взаємовідносин між вождем і народом, а не між Богом та Іудеями, як у Біблії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)