Home ⇒ 📕Самчук У ⇒ Актуальність твору Уласа Самчука «Нарід чи чернь»?

Актуальність твору Уласа Самчука «Нарід чи чернь»?

Улас Самчук довгі роки був відірваний від рідної землі, але доля далекої Батьківщини завжди хвилювала письменника. Усі його твори – тільки про неї і для неї. Йому боліло, що українці не почувають себе народом, нацією, перетворюються на «малоросів», «хохлів». «Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що весь той людський матеріал… вповні і незастережно заслуговує на назву нарід.

Ми не усвідомлюємо в собі двох дуже важливих і основних елементів: людську гідність і національну свідомість, а без цього ми просто маса населення, людський матеріал,

який заповнює будинки і вулиці наших міст».

Стаття «Нарід чи чернь?» була написана у 1941 році. Це рік початку великої війни між двома імперіями: фашистською і комуністичною. Якось так виходило, що будь-яка війна, що велася в Європі, для України ставала громадянською. Воював Карл XII з Петром І – одна частина козаків на чолі з гетьманом Іваном Мазепою підтримала войовничого шведа, інша – російського царя. У роки Першої світової західні українці були вояками Австро-Угорської імперії, східні – Російської.

Друга світова знову розвела українців по різні боки барикади. Ми гордо говоримо, що ми європейська

держава, але не усвідомлюємо, що це тільки географічне положення України. Щоб бути рівними серед рівних, нам треба вчитися людській гідності, яка не дозволить сильним світу сього маніпулювати нами, а нам не дозволить хилити голови і шукати хазяїна. «Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях – ось основна заповідь людини-європейця». Ці слова не втратили своєї актуальності і в наш час.

Ми завжди і скрізь повинні почувати себе людьми, формувати в собі почуття нації, яка має своє коріння, здатна жити своїм розумом, може творити власне майбутнє. Ми – українці, а не юрба, ми належимо до великого народу, говоримо своєю мовою. Ми повинні вийти зі стану безликої черні, який принижує нашу людську гідність у власних очах і в очах усього світу. Ми повинні навчитися пишатися своїм, національним.

З часу написання статті «Нарід чи чернь?» пройшло багато років. Зараз XXI століття, а здається, що гнівні слова Уласа Самчука про нас, сьогоднішніх. Держава виборола незалежність, укріпила кордони, пише документи рідною мовою, а свідомість громадян стала, здається, ще нижчою. Довгі роки українці хилили голови перед Москвою, тепер ми у всьому оглядаємося на Америку. Весь світ засуджує агресивну політику США, ми присідаємо у реверансах. Перейменували вулицю Пушкіна на вулицю Шевченка і відразу ж повиставляли рекламні щити англійською мовою.

Ходили не в крамниці, а в «магазины» – тепер купуємо в супермаркетах; російське «хорошо» змінили на «о’кей». І таких прикладів можна навести безліч. Наше низькопоклонництво перед закордонним не має меж. Де в світі є ще нація, яка б з таким завзяттям уперто відмовлялася від свого?

Іноді мені здається, що повинно народитися ще не одне покоління, перш ніж українці справді відчують себе таким народом, який мріяв бачити Улас Самчук.