Актуальність трагедії “Фауст”
Вершинним твором німецького Просвітництва стала трагедія Йоганна Вольфганга Гете “Фауст”. Роботі над цим твором митець присвятив понад шістдесят років. Він розпочав його ще в юності й повертався до нього протягом усього життя, тому можна вважати, що “Фауст” став результатом духовних та естетичних шукань Гете, синтезом його філософії. Цей твір письменник закінчив незадовго до смерті. Помирав він з єдиною думкою – про Істину. “Нема нічого більшого, ніж Істина. Який я радий, що присвятив своє життя Істині”. Думкою про Істину
Уже майже два століття воно відкриває для себе “Фауста” Гете, проте остаточно так і не знайшло Істину, а це означає, що твір залишається актуальним. і сьогодні. Отже, уперед, на пошуки Істини, Можливо, вона-не відкриється нам одразу, однак ми маємо доторкнутися до неї й зрозуміти, що є вищі сфери людського духу, де тільки й можливе справжнє життя. Тож яка вона, людина? Яка боротьба полонить її душу? Що перемагає в цій боротьбі – добро чи
Автор надає увагу мотивам кохання, омолодження Фауста; Мефістофелем, шукання істини. Однак Мефістофелвзмальо-ваний у даному разі не як представник зла, а як спритний помічнику сердечних справах. Та і образ Фауста тут ще не досить виразний. За життя Гете “Пра-Фауст” не друкувався. Уперше він був опублікований через сто років після смерті поета, КОЛІ-‘ була знайдена копія рукопису, а в 1790 р. світ побачив лише фрагмент з першого варіанта “Фауста”.
Інші твори Гете, до яких він звертався протягом свого творчого шляху, теж стали кроками до створення “Фауста”. Це і вірш “Прометей”, де утверджується бунтівний дух особистості, і драма “Гец фон Берліхінген”, де оспівується моп^ність людської натури, і роман “Страждання молодого Вертера”, герой якого, за словами Шиллера, – “титан почуттів”
В образі Фауста поєдналися риси сучасників поета: Шиллера, Гердера, Вагнера, Шеллінгатаін, Цей герой увібрав у себе й автобіографічні риси самого Гете, що ніколи не спинявся у своїх шуканнях істини. Фауст – це втілення філософських роздумів письменника про людину та її призначення, про моральну сутність особистості й усього життя людства.
“Пролог на небі” – зав’язка трагедії. У ньому створюється фантастична ситуація зустрічі Господа та його архангелів із Мефістофелем, яка набуває символічного значення. Основний предмет розмови – людина; хто вона така, яке її місце у світі? У “Пролозі на небі” висловлюються з цього приводу полярні думки. Господь утверджує силу людської особистості, її здатності до розвитку, пошуку смислу буття:
Він поки що у мороці блукає,
Та я вкажу йому до правди вхід,
Бо знає садівник, як деревце плекає,
Який від нього буде цвіт і плід.
А Мефістофель. навпаки, стверджує, що людина – “тварина із тварин”. вона не здатна наблизитися до вершин духу. То ким є людина на землі? Це основна проблема твору, яка вирішуватиметься упродовж розвитку сюжету.
Образи Господа та Мефістофеля втілюють вічну боротьбу Добра і Зла у Всесвіті. Ця боротьба відбувається не тільки на землі, а і в сфері духовній – у внутрішньому світі особистості.
Утвердження розуму, сили духу, творчих можливостей людини, її здатності до морального вдосконалення, пізнання й перетворення світу. Людина суперечлива істота, у ній відбувається боротьба Добра і Зла, вона шукає смисл буття, прагне усвідомлення свого місця у світі, духовного саморозвитку. Він безмежний і різноманітний, рухливий у своїх проявах, здатний до розвитку, вабить глибиною, непізнаною таїною, нерозгаданою гармонією. Людина прагне вдосконалення світу.
У “Фаусті” представлені різні персонажі, котрі створюють його цілісний образ. Усі люди різні, на думку Гете. Вони не досконалі духовно, піддаються “мерзенним” інстинктам, але водночас мають великі можливості щодо морального перетворення й перетворення світу. Велич людства, вважає митець, полягає у силі його дуХу і здатності до дії. Падаючи й помиляючись, людство, на думку Гете, маєдійти до духовного очищення й оновлення світу.
У творі Гете як трагедії порушуються важливі проблеми буття людини й суспільства, які не можуть бути розв’язані протягом життя героя і призводять до його загибелі. Однак “Фауст” призначався не лише для сцени, а й для читання. За масштабом зображення дійсності, глибиною образів і силою ліризму цей твір можна назвати поемою. Глобальність порушених питань дає можливість назвати твір філософською поемою, а зважаючи на характер конфліктів, є всі підстави вважати “Фауста” поемою драматичною або ж поемою в драматизованій формі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)