Своєрідність поезії вагантів, її провідні теми

У латинській літературі особливе місце займає поезія вагантів (або голіардів) — мандрівних священиків, які не мали своїх парафій, попіврозстриг, які втратили свій духовний стан, молоді, що вчилася. Заробляли вони на життя складанням віршів і пісень. Розквіт поезії вагантів припадає на ХІІ-XІІІ ст. Характерними рисами її є орієнтація на античні традиції (Овідій, Горацій, Ювенал), а саме — життєлюбні мотиви, і релігійну лірику, відчутний вплив народної поезії, особливо в жанрах хвалебних словословій, релігійних піснях, віршах, що оспівували свободу, кабацький розгул, красу природи, земні радощі і безпритульне життя тощо, своєрідних гімнах Бахусу, Венері, Флорі. Але їх весела і розгульна поезія зовсім не означала, що були вони «затхлою цвіллю». Латина, якою складали вірші, була на той час ознакою високої освіченості.

Відкинувши усі риси куртуазної манірності, ваганти у своїх поезіях виявляли глибоку ерудицію і розкутість думки. їх демократична лірика пізніше вплине на творчість українських мандрівних дяків, кліриків, студентівспудеїв. Так, на думку українського філолога і перекладача поезій вагантів М. Борецького, якщо європейські ваганти демонстрували свою обізнаність з античними образами і Біблією, то українські — з українським фольклором, якщо одні намагалися вразити слухачів ерудицією, то інші — дотепним гумором, якщо одні критикували церкву, то інші не боялися критикувати весь суспільний лад.

Поезія вагантів взагалі виховувала вільнодумців, яким в усі часи судилося розхитувати підвалини пересіченості і закостенілості. Перекладач А. Содомора, що був причетний до створення латиноукраїнської антології «Поезія вагантів» разом з М. Борецьким, відмічає, наприклад, в їх поезії передовсім високе мистецтво володіння словом, римою, звертає увагу на цікаві форми, легкість звучання пісень, ніж саму сутність («вагантів треба не стільки читати, скільки слухати: їх поезія наскрізь пісенна»). Якщо вже казати про музичні відлуння поезії вагантів у наш час, треба згадати відому сценічну кантату німецького композитора Карла Орфа «Сагтіпа Вигапа» (1936), літературною основою для якої став рукописний збірник XІІІ ст. поезій вагантів і голіардів, який автор знайшов у каталозі антикваріату. Частина текстів цієї збірки належить відомим поетам Середньовіччя: Абеляру, Архіпоету Кельнському, Вальтеру фон Фогельвейде, інші вірші створювалися анонімно.

Карл Орф відібрав для побудови своєї кантати 24 пісні вагантів, серед яких застольні, сатиричні, танцювальні, любовні, духовнофілософські тощо. Цікаво, що на першій сторінці цього давнього рукопису відтворено середньовічну гравюру «Колесо фортуни»: образ колеса, що то підносить людину, то скидає, став не лише основою композиції кантати композитора, а й взагалі емблемою життєсприйняття мандрівних поетів: «Буду царювати — царюю — царював — утратив царство», а дві провідні теми К. Орфа «Фортунаволодарка долі…» та «Я оплакую рани, заподіяні мені долею…» є свідченням обертів цього невблаганного колеса, своєрідним втіленням філософії вагантів. Відома сценічна кантата, в якій поєдналася магія музики, древня латина і староєвропейські мови, прозвучала в Київському Муніципальному театрі опери і балету для дітей та юнацтва, про що і розповіла київська газета «День» за 26.07.2006 р.. В наш час вивчення поезій, вагантів, за думкою А. Содомори, є актуальним в аспекті вимог Болонського процесу та створення єдиного освітнього простору, а читання її не лише дарує насолоду, а й вимагає серйозної праці з коментарями та словом.

А до знань на схилі віку можна причаститися!», «Геть книжки виснажливі…», «Кинь книжки, бо пролетить час, немов на крилах…», «Годі нам учитися!..»

За навмисною бурсацькою зневагою та грубістю ховається стійке презирство до представників будьякого стану, якщо ті були безграмотні та прагнули знань. Це на перший погляд їх вірші легкі і безтурботні, насправді кожний з них добре був обізнаний в античній літературі і Святому Письмі, а тому по можливості намагався інкрустувати свій текст цитатами, парафразами, натяками тощо — і все це пристосовував до пісенних мелодій. Поезія вагантів відрізнялася глибиною, широтою поглядів на світ. Отже, самі ваганти були людьми освіченими, допитливими, сягали вершин науки, аби отримати заповітну чорну шапочку, а з нею і стабільне становище в суспільстві.

Юнаки, покваптеся, щоб не втратити нагоди, як нагода трапиться!», «До забав жадібними бути не вагаймося!», «Хай же душу веселить молодість грайлива!», «Як боги кохаймося!»… Як говорили про себе ваганти, вони були своєрідним орденом на кшталт рицарського, до якого зараховували геть усіх з усіхусюд, готових не лише вчитися і мандрувати, а ще й насолоджуватися життям, любити, пити вина, висміювати суспільні вади. Вони створили свої закони, свою мораль і спосіб життя. Дух свободи і жадоба насолод у поєднанні з відсутністю грошей не давали їм спокою. Так виховувалося вільнодумство.

Епітети до твору: юнь нерозважлива, люта старість, молодість грайлива, красуня мила, книжки виснажливі…. Порівняння: час мине, немов на крилах… Уособлення:, душа від тіла відривається, кров не грає… Яка роль художніх засобів? Вони допомагають створити емоційне тло, близьку до життя народу поезію, заперечують похмурий аскетизм.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Своєрідність поезії вагантів, її провідні теми