Зв’язок із “нечистою силою” як метафора злодіяння (за твором “Вечір проти Івана Купала”)
Літературна діяльність М. Гоголя припадає на першу половину XІX століття. Останнім часом навколо імені, безсумнівно, великого письменника точаться запеклі суперечки: “чий М. Гоголь, російський чи український?” Очевидно, передбачаючи таке питання, сам Микола Васильович у листі до Олександри Осипівни Смирнової-Россет написав: “Скажу Вам одне слово щодо того, яка в мене душа. Знаю лише те, що ніяк не віддав би переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровано Богом, і, як
Гоголь у своїй російській мові зберігав світоглядні українські фольклорні моделі. Відомо, що письменник із великою увагою ставився до народної української творчості, знав вірування, обряди, казки й легенди українського народу.
Так, легенда про цвіт папороті покладена в основу оповідання
Спочатку людське єство Петра запротестувало, він замахнувся ножем на відьму, але Басаврюк іззаду загримів: що, мовляв, обіцяв виконати? А відьма тупнула ногою – і Петро побачив у розверзнутій землі коштовності. Тоді очі в хлопця загорілися, розум йому ніби затуманився, і він убив Івася. А наступного дня прокинувся, не пам’ятаючи нічого, але з мішками, повними багатства. Проте скарби, здобуті нечесно, за допомогою диявола, як відомо, щастя не приносять. Так і сталося: як навіжений, Петро намагався весь час щось пригадати, але не міг. Змарніла його кохана Підорка, силуючись допомогти чоловікові, вилікувати його, врятувати затьмарений розум. Аж коли Петро побачив стару відьму, то все пригадав, дико засміявся, кинув у неї сокиру, а на місці відьми з’явився привид Івася. Жахливі речі коїлися в зачиненій хаті, а замість Петруся й грошей люди знайшли купку попелу й черепки. Такою є плата за багатство, отримане ціною невинної крові.
Персонажі оповідання змальовані у фольклорних традиціях із використанням епітетів, порівнянь; пейзажі ніби доповнюють фантастичний світ, у якому діє нечиста сила. У народному стилі зображено відьму, усі чарівні перетворення й дива. І хоча твір написаний російською мовою, М. Гоголь майстерно передав саме український колорит, цілком виправдано вводячи до тексту українські слова, приказки (“свитка, монисто”, “бреше, сучий москаль”, “Що то вже, як у кого чорт-ма клепки в голові!”)
Художньо переосмислюючи народну легенду, М. Гоголь створив цілком оригінальний мистецький твір, який із цікавістю читають уже багато поколінь, переймаються трагічною долею героїв, зачаровуються чудовою мовою розповіді, шукають відповіді на вічне питання – як протистояти диявольській спокусі, що у всі віки переслідує людей.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)