Зображення робітничого руху в повісті І. Франка “Борислав сміється”
Проза І. Франка є найвищим досягненням у літературі XІX століття, бо в ній автор торкнувся зовсім нових тем, яких ще не було у творах попередників. Як відомо, майже всі повісті і романи українських письменників розповідали про життя селянства, з більшою або меншою повнотою розкривали його біди й радощі, мрії та сподівання. І. Франко теж писав про мешканців галицького села, але він першим звернув увагу на новий клас, народжений після скасування кріпацтва, – пролетаріат. У Галичині, на Батьківщині письменника, перехід до капіталістичних відносин
Борислав – це невеличке містечко, де було знайдено нафту й побудовано перші промислові підприємства. Сюди кидає доля головного героя – Бенедя Синицю, разом з яким читач знайомиться з умовами життя і праці ріпників. Це й становить перший важливий мотив твору. Капіталізм несе з собою жорстоку експлуатацію, злиденне існування робітників, моральне виродження багатьох із них, хто не зумів
Страшні картини безправ’я постають із розповідей побратимів. Капіталісти обкрадають, зневажають ріпників, доводячи їх до відчаю, який, у свою чергу, штовхає ображених на злочинний шлях. Так, до кривавої помсти вдається Прийдеволя, чия кохана стала жертвою підприємців-розпусників. Виношують плани розправи з капіталістами брати Басараби. Тобто протест проти експлуатації вже назріває, але ж це ще не той робітничий рух, який міг би довести до перемоги.
Другий мотив у повісті пов’язаний з прагненнями Бенедя Синиці внести у стихійні дії робітників елементи організованості, цілеспрямованості. Він намагається переконати побратимів у перевазі чесної боротьби за свої права, але без сліпої помсти. Бенедьо готує страйк ріпників, організовує касу взаємодопомоги, яка б дала можливість робітникам вижити, якщо протест затягнеться.
У творі є кілька епізодів, де згуртовані пролетарі постають потужною силою – “бурею”, з якою підприємці просто не можуть не рахуватися. На жаль, ні Леон Гаммершляг, ні Герман Гольдкремер не зрозуміли серйозності намірів своїх робітників. Касу було викрадено, страйк зірвано, – отже, чесний і відкритий план Бенедя провалився. Басараби переконалися у своїй правоті: боронити права гноблених можна лише кривавими методами. Досить невтішний висновок. Мені здається, що й сам Франко був засмучений розвитком подій у творі. Можливо, цим пояснюється той факт, що повість залишилася без закінчення. Письменник-гуманіст не хотів миритися з жорстокістю можливої революції і відмовився від її змалювання. А сюжет повісті “Борислав сміється” неухильно наближався до повстання. Історія це підтвердила. Можна лише дивуватися вмінню Франка зазирнути у майбутнє. На перших етапах розвитку капіталізму – дикої гонитви за наживою – він відчув непримиренність двох класів, побачив глибоку прірву між ними. Щоб подолати її, обом потрібні розум, терплячість, взаєморозуміння і справедливість. Так, може, повість “Борислав сміється” була певною пересторогою щодо майбутнього кровопролиття? До неї треба було прислухатися представникам панівних верств і керівникам робітничого руху.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)