Повість Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” – твір, у якому герої постійно потрапляють у комічні побутові ситуації. На прикладі сімейного життя Кайдашів автор показує побут, традиції та вірування українських селян того часу. Власне, саме життя родини Кайдашів є ілюстрацією буття простого народу, в якого визначальним було ставлення до майна. Повість сповнена національного колориту. Письменник детально описує повсякденну працю селян, їхній одяг (“кибалка… схожа на вінок… стрічки, квіти”, “червона запаска, червоні чоботи,
червоний, як жар, пояс…”, “бряжчало на шиї добре намисто з дукатами”), оселі (“білі стіни з червоною призьбою, одвірки з ясно-синьою фарбою з червоними смужками”, “хата нова, велика, добре вшита”). Мова персонажів насичена прислів’ями та приказками (“витріщив очі, наче корова на нові ворота”, “наговорив сім міхів гречаної вовни”, “чує, як у небі млинці печуть”, “ой ти, дівчино, з кучерявої рути-м’яти звита та з гострої шельвії!”). Автор змалював традиції та звичаї селян. Вони поважають неділю й празники і в ці дні “не роблять ніякої роботи”. Мотря перед закладанням
хати сіє на тому місці пшеницю, щоб визначити чи це місце “чисте”. Омелько Кайдаш вірить, що “хто буде постить у п’ятницю, той не буде у воді потопати”. Мелашка проситься до Києва, бо як з хати хтось піде їсти паску в Київ, то “бог благословить всю сім’ю” і буде великий урожай. Уявлення селян про господаря пов’язане з майном: “Чи гарна ж… хата?”, “Чи добрі хазяї?”, “Чи мають худобу?” Ставлення до роботи і майна можна побачити, спостерігаючи за життям сім’ї Кайдашів. Родина Омелька Кайдаша живе у спокої та злагоді. Карпо та Лаврін Кайдашенки пораються коло господарства і множать домашні статки. Кожен з них мріє про майбутнє сімейне щастя, затишок, уподобаних дівчат, що мають стати їм за дружин, про лад та згоду у своїх майбутніх родинах. Але все змінюється, як тільки їхні мрії стають дійсністю. Напрацювавшись на своєму віку на чужих людей та у власному господарстві, Кайдашиха сприймає своїх невісток як здорових роботящих наймичок та вважає: “Наш хліб їси, нам і роби”. Вона не церемониться з молодицями, які чинять їй опір: “Як візьму кочергу, то й зуби визбираєш”. Свекруха не вважає за потрібне дбати про них, перейматися їхніми проблемами. Вона відмовляється купувати обновки невісткам, а коли таке й траплялося, то здебільшого це гірші речі. Показовою є сцена, в якій Кайдашиха перерозподіляє відрізи товстого й тонкого полотна, напряденого тільки завдяки Мотрі: товсте призначається на сорочки чоловікові, синам і молодій невістці, а тонке і сніжно-біле – на святкові сорочки для самої Кайдашихи. Мотря зрозуміла: “Із’їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький”. Дуже швидко молода жінка показала свій характер: “Я вам, мамо, не наймичка” – і захотіла жити окремо. Не краща доля спіткала і Мелашку. її мати говорить словами з пісні: “У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла”. Мелашка, яка відразу після приходу стає новою наймичкою, опиняється між молотом і ковадлом: у хаті її день і ніч гризе свекруха, а за порогом, у сінях за неї береться Мотря. Неможливість розв’язання конфлікту між ріднею за частину спадщини – грушу – показує, що й інші конфлікти шляхом сварок та непоступливості не розв’яжеш. Коли в буденному житті відсутня злагода між найближчими людьми, то це призводить до непримиренності та дріб’язковості. Причому саме втягнення в конфлікт визначає майбутнє людини. Вона може бути лагідною, як Мелашка, але незабаром її характер змінюється. Автор неоднозначно зображує своїх героїв. Побутові сварки у родині він подає на фоні життя сільської громади, у якому Кайдашенки беруть активну участь. Вони здатні на безкорисливу допомогу, їх поважають односельці як хороших майстрів. І цей штрих у характеристиці героїв робить ще неприємнішою дріб’язковість їхніх претензій, коли мова заходить про розподіл батькового майна. Письменник реалістично змальовує у творі характерні риси вдачі українського селянина, надавши їм гіперболізовано-комічного забарвлення. Недоліки героїв повісті не від злої вдачі, а від тяжкої праці, яка була постійним супутником селянина.
