Злочин і кара (стисло)
Головний герой роману Родіон Романович Раскольников кілька місяців тому кинув університет. Він дуже бідна, ходить у лахмітті, живе в убогій комірчині, але і за неї нема чим платити, доводиться ховатися від квартирної господині. Справа відбувається влітку, страшна задуха посилює важке нервовий стан юнака. Раскольніков йде до лихварка взяти грошей під заставу. Але це не єдина його мета. У голові його зріє план, він подумки і душевно готується до його реалізації. Він вже знає навіть, скільки кроків відділяють його будинок від будинку лихварки;
Стара процентниця, Олена Іванівна, живе у двокімнатній квартирі разом зі своєю молодшою сестрою Лисавета, істотою забитим і безсловесним. Лізавета “щохвилини ходить вагітна”, день і ніч працює на стару і знаходиться у неї “в повному рабстві”. Раскольников залишає в заставу срібний годинник. На зворотному шляху він заходить у буфет, де знайомиться з Семеном Захаровичем Мармеладовим, спився
Раскольников відводить п’яницю додому, там піднімається скандал. Раскольніков йде, непомітно залишивши на підвіконні декілька монет. На ранок він одержує листа від матері, яка пояснює йому, чому не могла перш надіслати йому грошей – вона сама і сестра Раскольникова Дуня, намагаючись забезпечити його необхідним, залізли у великі борги. Дуні довелося вступити на службу до панів Свидригайловим і взяти вперед сто рублів винагороди, щоб послати братові Родіону. З цієї причини, Свидригайлов коли почав домагатися Дуні, вона могла відразу піти звідти. Дружина Свидригайлова – Марфа Петрівна – помилково звинуватила у всьому Дуню і вигнала з дому, зганьбивши на все місто. Але тут у Свидригайлове прокинулася совість, і він віддає дружині листа Дуні, в якому вона з гнівом відкидає його домагання і заступається за його дружину.
Марфа Петрівна об’їжджає всі міські будинки, відновлюючи репутацію дівчини. Для Дуні знаходиться і наречений – надвірний радник Петро Петрович Лужина, який ось-ось приїде у справах до Петербурга. Читаючи лист матері, яка марно намагається виявити хоч якісь позитивні якості у людини, за якого погодилася вийти заміж Дуня, Раскольніков розуміє, що сестра його продає себе, щоб допомогти йому закінчити навчання і влаштуватися (на це вона сподівається) в адвокатську контору, яку збирається відкрити в Петербурзі її майбутній чоловік. Мати називає Лужина людиною прямодушним, приводячи в приклад його слова про те, що він бажає одружитися на дівчині чесною, але неодмінно бідною і пережила біду, тому що, на його думку, чоловік нічим не повинен бути зобов’язаний своїй дружині, навпаки, дружина повинна бачити в чоловіка свого благодійника.
Обурений Родіон вирішує не допустити цього шлюбу. Він вважає: те, що збирається зробити Дуня, ще гірше, ніж вчинок Соні Мармеладової, яка просто рятує дітей від голодної смерті. У кінці листа мати повідомляє, що днями вишле синові грошей, а незабаром і вони з Дуней самі приїдуть до Петербурга. Раскольников виходить з дому й блукає по місту, розмовляючи сам з собою. Він розуміє, що поки він закінчить навчання і влаштується на роботу, пройдуть роки, а що станеться за цей час з матір’ю і сестрою? І знову його відвідує думка про процентщице. Раптом він помічає бредуть по бульвару п’яну, розтерзану дівчину, майже дівчинку, до якої збирається підійти, явно з брудними намірами, якийсь жирний пан. Раскольников проганяє його і кличе городового, якому дає грошей на візника, щоб відвіз дівчину додому. Її явно обдурили, напоїли, збезчестили і викинули на вулицю. Раскольников з співчуттям розмірковує про подальшу долю дівчини, розуміючи при цьому, що нічого зробити не може – якийсь “відсоток” опиняється на цьому шляху. Раскольников ловить себе на тому, що, виходячи з дому, збирався йти до свого університетського товаришеві Разуміхіну, у якого не був уже місяців чотири. Несподівано для себе він вирішує піти до нього не зараз, а “після того, коли вже те буде скінчено…”. Власне рішення призводить Родіона в жах. Він іде світ за очі, довго бродить, потім повертає до дому і в повній знемозі сходить з дороги, падає на траву і засинає. Йому сниться страшний сон: він, хлопчик років семи, йде з батьком по дорозі до кладовища повз шинку, біля якого стоїть ломова кінь, запряжений у віз. З шинку виходить п’яний господар коня – Миколка з приятелями. Всі сідають у віз, але кінь стара, у неї немає сил зрушити воза з місця. Миколка немилосердно б’є коня батогом, до побиття приєднуються інші. Вони забивають коня до смерті. Розкольників (маленький хлопчик) з криком підбігає до коня, цілує її мертву морду, потім кидається в нестямі на Миколку. Батько вистачає його і забирає.
Раскольников, прокинувшись, розмірковує: невже він справді візьме сокиру і стане бити по голові? .. Ні, він на це нездатний, він “цього не витримає”. Від цієї думки у нього стає легко на душі. Але тут відбувається несподівана зустріч, яка повертає його до старого плану. Він наштовхується на сестру лихварки Лізавету – та домовляється зі знайомими прийти завтра до них по якійсь справі. Це означає, що завтра ввечері стара залишиться вдома одна. Раскольников відчуває, що “немає у нього більше ні свободи розуму, ні волі і що всі раптом вирішено остаточно”. Ще місяця півтора тому Раскольников, прямуючи до старої-процентщице з колечком, під яке хотів зайняти грошей, по дорозі зайшов до шинку і там почув розмову офіцера зі студентом про цю саму старій і її зведеної сестри. Студент говорив, що Лізавета дуже добра і лагідна, а стара за своїм заповітом не збирається їй залишати ні гроша. “Я б цю стару убив і пограбував… без будь-якого зазору совісті, – додав він. Стільки людей пропадає без підтримки, скільки доброго можна зробити на старухину гроші! Що значить на загальних терезах життя цієї… злий старенької? ” Однак коли офіцер запитав співрозмовника, чи зможе він сам вбити стару, той відповів “ні”. Той трактирний розмова сильно подіяв на Раскольникова.
Родіон йде додому і лягає спати. Назавтра він прокидається пізно і ніяк не може зібратися з думками. День тим часом вже хилився до вечора. “І незвичайна і якась розгублена суєта охопила його раптом, замість сну і отупіння”. Він швидко готується до вбивства: пришиває зсередини до пальто петлю для сокири, загортає в папір і зав’язує тасьмою фальшивий “заклад” – табличку, залізяку, – щоб відволікти увагу баби, і обережно спускається сходами, краде в двірницькій сокиру і “статечно, не поспішаючи “, щоб не викликати підозр, йде до хати лихварки. Піднімаючись сходами, Раскольников зауважує, що квартира на третьому поверсі, якраз під квартирою старої, теж пустує – там йде ремонт. Він дзвонить у двері, стара відкриває йому. Намагаючись розв’язати тесемку на “закладі”, вона повертається спиною до Рас-кольнікову, і той б’є її обухом по голові, потім ще і ще. Обережно діставши у мертвої старої з кишені ключі, він приймається нишпорити по скринях, запихаючи чужі застави і гроші по кишенях. Його руки тремтять, ключі ніяк не потрапляють у замки, йому хочеться кинути все і піти. У сусідній кімнаті лунає шум, Раскольников, схопивши сокиру, біжить туди
І стикається з раптово прийшла Лисавета, яка побачила його, і “губи її перекосилися, як у маленьких дітей…”. Нещасна Лізавета була так забита, що навіть руки не піднімає, щоб захиститися. Раскольников вбиває її. Потім змиває кров з рук і сокири. Його охоплює заціпеніння. Він струшується, наказуючи собі бігти. І тут помічає, що вхідні двері незачиненими. Він замикає її на засув. Але ж треба йти! Він знову відкриває двері і стоїть, прислухаючись. Хтось піднімаючи-ється по сходах. Ось уже він минув третій поверх. Тільки тут Раскольников кидається назад у квартиру і замикає двері. Дзвонить не перестаючи дверний дзвоник. До відвідувачеві за дверима підійшов ще хтось. Обидва відвідувача в подиві перемовляються – адже стара ніколи не виходить з дому! Треба послати за двірником. Один спускається вниз, другий, почекавши трохи, теж іде. Раскольников виходить з квартири, ховається в порожній квартирі на третьому поверсі, поки давній відвідувачі з двірником піднімаються по сходах на четвертий поверх, і вибігає з будинку на вулицю. Він вмирає від страху і з працею розуміє, що робити далі. Підійшовши до свого будинку, згадує про сокиру, кладе його на місце в двірницькій, де знову нікого не виявилося. Нарешті Раскольников у своїй кімнаті. Оя без сил кидається на диван.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)