Жюльєн Сорель – герой роману Ф. Стендаля “Червоне і чорне”
Реальні прототипи – Антуан Берті і Адрієн Лафарг. Берті – син сільського коваля, вихованець священика, вчитель у родині буржуа Мішу в містечку Бранг, поблизу Гренобля. Г-жа Мішу, коханка Берті, засмутила його шлюб з юною дівчиною, після чого той спробував застрелити її і себе в церкві під час богослужіння. Обоє залишилися живі, але Берті судили і, засудивши до смерті, стратили (1827). Лафарг – червонодеревник, який вбив коханку з ревнощів, що розкаявся і просив собі смертної кари (1829). Образ Ж. С. – героя, що здійснює кримінальний злочин на
Літературний тип Ж. С. характерний для французької літератури XІX “Шв. – Молода людина з низів, робить кар’єру, спираючись тільки на свої особисті якості, герой виховного роману на тему “втрати ілюзій”. Типологічно Ж. С. родинний образам романтичних героїв – “вищим особистостям”, в гордині зневажають навколишній світ. Загальні літературні корені можна спостерігати в образі індивідуаліста з “Сповіді”
Феномен особистості Ж. С., емансипованої не тільки від вікових суспільних підвалин і релігійних догматів, а й від будь-яких принципів, кастових або класових, виявляє процес зародження індивідуалістичної етики з її егоїзмом і егоцентризмом, з її зневагою засобами у досягненні поставлених цілей. Ж. С. не вдається вбити свою благородну душу до кінця, він намагається жити, керуючись внутрішнім боргом і законами честі, в кінці свого одіссеї прийшовши до висновку про помилковість ідеї затвердити “шляхетність духу” шляхом кар’єри в суспільстві, до висновку про те, що земне пекло жахливіше смерті. Він відрікається від прагнення стати “над всіма” в ім’я нестримного почуття любові як єдиного сенсу існування.
Образ Ж. С. зробив величезний вплив на подальше осмислення проблеми “виняткової особистості” в літературі й у філософії. Відразу після виходу роману критика назвала Ж. С. “Чудовиськом”, вгадавши в ньому тип майбутнього “плебея з освітою”. Ж. С. став класичним родоначальником всіх терплять крах самотніх завойовників світу: Мартін Іден Дж. Лондон, Клайд Гріффіт Т. Драйзера. У Ніцше є примітні посилання на пошуки у автора Ж. С. “Відсутніх рис” філософа нового типу, який заявив про верховенство у “вищої особистості” якоїсь “волі до влади”. Однак Ж. С. послужив і прототипом героїв, які переживають катарсис і покаяння. У російській літературі його спадкоємець – Раскольников Ф. М. Достоєвського. За словами Ніколо Кьяромонте (“Парадокси історії”, 1973), “Стендаль вчить нас аж ніяк не егоцентризму, який він проголошував своїм кредо. Він вчить нас давати нещадну оцінку помилкам, у яких винні наші почуття, і всяким небилицям, якими сповнений навколишній світ “. Знаменитим виконавцем ролі Ж. С. у французькій екранізації роману був Жерар Філіп (1954).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)