Червоне і чорне як соціально-психологічний роман

Відомо, що назва роману Стендаля символічна. Це два кольори часу. Це два шляхи, якими можна йти життям.
Почнемо з твердження, що час, коли Жульєн Сорель мав нещастя жити, був часом між двома світами. Перший, що відійшов, ніс у собі великі зрушення, коли повсталий народ Франції шукав і знаходив у самому собі героїв і геніїв. Тоді нікому не відомий капітан міг за одну ніч створити вірші і мелодію, які прийме цілий народ і залишить своєю музичною сутністю до наших часів. Тоді нікому не відомий капітан під Тулоном робив речі, які всі полководці того

часу вважали неможливими. Тоді голі й босі республіканці перемагали найкращі армії світу. Відтоді у простих людей залишилися незалежна вдача, відчуття власної гідності, бажання збочити з второваного шляху й самим прокласти свій. Поштовх Великої французької революції був такий міцний, що деякі простолюдини не загасили в собі ані мінний розум, ані волю до перемоги над усталеним життям, ані бажання досягти великої або хоч привабливої мети.
Але це був час Реставрації, коли можновладці намагалися зробити неможливе – оживити вмерле суспільство Людовиків. Начебто вони ніколи не читали античного філософа: “Неможливо
двічі ввійти в одну й ту ж річку: і вода не та, і ти не той”. Звісна річ, їм це не вдалося. Та мертве серед живого далося взнаки. Цей чорний колір жалоби за нездійсненим повиває усіх героїв роману. Ось родина теслі Сореля скорилася долі. Жульєна вони цькують, як оте гидке каченя з андерсенівської казки. У хлопчикові не згас вогонь повсталого народу, його талан і відвага.
Проте покірні не можуть любити непокірних, бо підсвідомо відчувають свою приниженість. Удома Жульєна зневажають. І він тікає єдиним відкритим для нього шляхом – до Безансонської семінарії. Важкувато вірити в Бога після того, як у церквах робили клуби, а то ще й гірше, коли прищеплювалася віра у Розум як бога. Та іншого шляху справді нема. Аристократи більше ніколи не допустять плебеїв до вищого світу. Побут семінаристів був далекий від християнських заповідей, бо й ці хлопці не дуже вірили, зате добре знали, які перспективи відкриває посада священика. Отже, лицемірство було головною ознакою цього закладу, а відчуженість від знань свідчила про лояльність до влади.
Не маючи біля себе людей свого гатунку, Жульєн доходить висновку своєї зверхності над усіма, хто його оточує. З цього часу наполеонів комплекс заволодів його свідомістю. Перебування в домі вер’єрського мера пана де Реналя, де його зустріли повага і любов, утверджують його думки про свою особливість і водночас наповнюють ненавистю до лицемірного, облудного світу, корумпованого наскрізь, охопленого жадобою влади й багатства.
У домі маркіза де Ла-Моля ця ненависть стає ще міцнішою, проте Жульєн не повстає проти паризького світу так само, як проти світу Вер’єра, проти порядків у Безансонській семінарії. Він не може подолати світ, але може вивчити правила гри, використати це знання і перемогти у життєвій боротьбі.
Проте це означає поразку – він не переміг, він пристосувався. Оскільки у цьому світі кар’єру простіше робити через жінок, то він використовує і цей засіб. Коханець мадам де Реналь багато чого навчився у провінціалки, і це допомагає йому в інтризі з Матильдою де Ла-Моль. Довге і темне протистояння майже завершилося шлюбом, та лист пані де Реналь, навіяний єзуїтами, розбив надії молодого плебея.
Спалах люті приводить його до лави підсудних, до смертного вироку. Але найгірший вирок він проголошує собі сам: він переможений, заради світських умовностей і способу життя він загубив найдорожче, що колись мав і що було його справжньою перемогою.
Роман Стендаля першим відкрив ту незаперечну істину, що особистість формується тільки у протистоянні бажань і поривань людини із суспільним устроєм, що не тільки порядки провокують особистість на відчайдушні вчинки або покірливість, а й кожна людина вносить свої потреби до створення того чи іншого суспільного устрою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Червоне і чорне як соціально-психологічний роман