Живе людське слово в оповіданнях Панаса Мирного
“Чудова, народна мова Некрасова, багатий, невичерпний словник – Некрасов, безсумнівно, один із вічних скарбників нашої животворчої мови”. Наводимо ці слова відомого російського радянського критика про великого поета, безпосереднього впливу якого зазнала й муза Мирного, через те, що цю високу оцінку правомірно перенести й на творчий доробок корифея української нрози, творчість якого справді в однією із вічних скарбниць української живої народної мови, звичайних і рідкісних лексичних та фразеологічних зразків. Навіть нечасті авторські
Слово Панаса Мирного високоавторитетне і для письменників, і для перекладачів, і для мовознавців. Погляньмо у фундаментальні словники з літературними ілюстраціями, зокрема в одинадцятитомнии СУМ, скільки їх там помічено посиланням “Мири.”! Мало хто з письменників дожовтневого і радянського часу може позмагатися з ним щодо частоти використання.
Народність його слова славилася й за життя. Недаремно ж письменник, лексикограф і видатний історик Д. І. Яворшщький, прочитавши в “Киевской стари-не” роман
Що таким було загальне визнання, говорить нам і реєстр джерел у першому фундаментальному словнику української мови, за редакцією Б. Грінченка, а ще більше – ілюстрації з творів Мирного в цьому ж словнику. Вони документують значний внесок письменника у лексикографічне розширення словникового складу національної мови, введення ним у літературний обіг багатьох слів і фразем.
За нашими підрахунками, у словнику Грінчеика до 908 реєстрових слів є ілюстрації з творів Мирного або посилання на них, власне, на роман “Хіба ревуть воли…” і перші дві частини “Повії”, видрукувані в альманасі “Рада”. Беручи до уваги, що окремі слова мають не одну, а дві чи три мирнівські ілюстрації, можливі пропуски при підрахунку, то не помилимось, коли загальну кількість використаних ілюстрацій з творів Мирного у словнику визначимо понад тисячу. Багато це чи мало?
Зважмо на те, що в словнику значна частина слів (здебільшого взятих із словників-попередників) зовсім без ілюстрацій або ж з короткими словосполуч-ними ілюстраціями від редактора-укладача, тцо словник зорієнтований на живорозмовну мову, на безпосередні записи з уст народу, фольклорні збірники (скажімо, кількість ілюстрацій із двох випусків казок, упорядкованих І. Я. Рудченком, які разом не сягають і половини романного обсягу, десь разів у п’ять переважає мирнівські).
До того ж “присутність” письменника ніби напівлегальна. Він випадає із заданих часових рамок словника – до 70-х років XІX ст., його ім’я не названо у передмові серед кращих письменників, “которне, более или меиее мастерски владея словом, в то же время черпали свой словесний материал непосред-ственно из народной речи” 3. Ділом Грінченко довів, що саме таким вважає і Мирного.
При всій непохитній орієнтації Мирного на мову попередників, народної пісні, думи, казки, він створив, як і кожний справжній письменник, свою мовну систему, з притаманним їй лексичним складом та фразеологією, засобами словотвору, синтаксичним ладом, інтонацією, ритмікою. Із своєю мелодійною м’якістю, розважно-мінорною тональністю.
Можна було б і посперечатися з Степаном Васильченком, його словами про українських дожовтневих письменників, що їм доводилося “робити подвійну роботу – тягнути два плуги: писати художні твори і разом творити для його мову” 4. Адже цей процес постійний щодо літературної мови. Незважаючи на всі успіхи лексикографії, словниковий вибух останнього тридцятиліття, тривав й нині. Потужне термінотворення, що розбуяло в наш час на ниві науки, глухе до питимої мовної матерії, продукує здебільшого штучні слова універсальним методом калькування, працює на професіональні язичія. Нові справжні мовні перлини ми знову-таки знаходимо у майстрів художнього слова.
І все-таки це заперечення мало б тільки зовнішньо логічний ефект… Посутньо словеснопошукові, мовно-творчі зусилля дожовтневого красного письменства були незрівнянно більші, ніж нашого часу, бо саме на ньому лежала вага творення національної мови в її основі, а не принагідне збагачення, що й мав С. Васильченко на увазі. Хоч, ясна річ, вироблення і збагачення літературної мови весь час було принагідним, похідним результатом ідейно-художніх здійснень кожного автора, в тому числі й Панаса Мирного.
Основа лексики письменника – це загальнонародні слова, побутова лексика, куди тісно прилягає й сільськогосподарська термінологія.
Застарілі слова стосовно часу написання зустрічаються в “Лимерівні”, “У черницях”, “Хіба ревуть воли…”. Власне, це історизми для надання відповідного часового колориту зображуваному: компут козачий, гайдамаки, гаківниці, козацька старшина, левен-ці, гетьман, січові гості, пікінери, запорожці, посполите рушення, роботизна, січа та й майже всі.
“У черницях”- теж для колориту,- зокрема в мові матушки ігумені, чимало культових зворотів: святі отці, угодники божі, путі господні, воля всевидящого. У містерії “Спокуса”, де діють перелицьовані біблійні персонажі, теж наявний цей шар лексики: амінь, манна, господь, дух тощо. Окремі вкраплення його, здебільшого в гумористичному плані, зустрічаємо у “Повії”, “Перемудрив”, “Морозенку” та інших творах.
Торкається письменник й ділової та юридично-правової лексики: справник, посередник, стряпчий, адміністрація, земство, управа; чинш, викупне, земське (податки); закон, стаття, аблокат, окружний суд, засідатель, вексель, мировий тощо.
Не менш представлена і лексика, пов’язана з культурою та освітою, особливо в драмі “Не вгашай духу!”: школа, гімназія, курси, учителювати, уроки задавати, семінарист, студент, клуби та театри, пи-сарівщина, великий естетик та ін.
Не міг оминути революційний демократ і висловів та лексем публіцистики у її опозиційно-революційному відгалуженні: буржуазія, капітал, космополіт, народолюбець, поступовець, радикал, реформатор, революція, шпиг; вік пару та електричества, кулацьке право, кримінальна хроніка, товстолобе купецтво та ін.
Слід вказати і на техніко-виробничий шар з передодня науково-технічної революції: вагон, грабар, залізниця, електрика, інженер, майстерні, молотилки, парова машина та ін.
Отже, маємо всі підстави для висновку, що словниковий склад творів Мирного захоплює лексику майже з усіх тодішніх функціональних стилів, а не тільки художнього та розмовно-побутового, хоч основу його складала саме ця лексика.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)