Жанр казки у творчості М. Є. Салтикова-Щедріна
Казки Салтикова-Щедріна звичайно визначають як підсумок творчості великого сатирика. І такий висновок якоюсь мірою виправданий. Казки хронологічно завершують властиво сатиричні добутки письменника. Як жанр Щедрінская казка поступово визрівала у творчості письменника з фантастичних і образних елементів його сатири. Чимало в них і фольклорних заставок, починаючи від використання форми давно минулого часу (“Жився-був”) і закінчуючи рясною кількістю прислів’їв і приказок, що приводяться у казках. У казках письменник торкається безлічі
Така природа всіх щук – ковтати карасів. У цій крихітній трагедії Щедрін представив те, що характерно всякому суспільству і усякій організації, що становить природний закон розвитку: є сильні, хто їсть, і є слабкі – кого їдять. А суспільний прогрес – це звичайний процес пожирання одних іншими. Звичайно, у демократичних колах подібний песимізм художника викликав спори і дорікання. Але пройшов час – і Щедрінская правота стала правотою історичної. Салтиков-Щедрін не давав спокій не тільки інтелігенції. “Гарний” і народ у своїй рабській покірності. Страшні і обтяжуючі картини намалював письменник в “Повісті про те, як один мужик двох генералів нагодував”. От портрет селянина. “Величезний мужичина”, на всі руки майстер. І яблука з дерева дістав, і картоплю із землі добув, і сільце приготував для рябчиків із власного волосся, і вогонь витяг, і провізії наготував, і пуху лебедячого набрав. І що ж? Генералам по десятку яблук, а собі “одне, кисле”. Сам і мотузку звив, щоб генерали тримали його вночі на прив’язі. Так ще готовий був генералам подякувати. Важко уявити собі більш рельєфне і виразне зображення морального стану селян: пасивна рабська психологія, неуцтво. Щедрін немов бачить російський народ очами слідчого Порфірія Петровича з “Злочину і покарання” Ф. М. Достоєвського. Той прямо називав мужика іноземцем, настільки недоступний був для нього напрям думок, поводження і мораль російського народу. У Щедріна подібне відношення до свого народу придбало доступну форму. І все ж таки Салтиков-Щедрін любується силою і витривалістю мужика, які для нього, на жаль, так само природні, як і його безприкладна покірність і повний ідіотизм. У цьому контексті досить нехарактерна казка “Ведмідь на воєводстві”, де мужики все ж таки втрачають терпіння і саджають ведмедя на рогатину.
Однак другий Топтигін у цій казці не стільки визискувач, скільки звичайний грабіжник. А розбійників на Русі ніколи не дарували – звідси і рогатина. Казки Салтикова-Щедріна повні сарказму. У них він нікого не дарує. Дістається всім: і правим (точніше, тим, хто сам себе вважає правим) і неправим, і піскарям премудрим, і російським лібералам, і щуці, і самодержавству, і мужикам російським. Згадаємо моральний кодекс в’яленої вобли: “Тихіше їдеш, далі будеш; маленька рибка краще, ніж великий тарган”. “Вуха вище чола не ростуть” – от що Щедріну особливо – акуратна сірість. Проти ї протест, уїдлива сатира казок. Висновки із творчості Щедріна випливають невтішні, адже казки великого сатирика актуальні і зараз, а отже, суспільство наше стабільно: карасів ковтають, генералів безмовно годують, вобла проповідує, розсудливий заєць із лисицею грає, – загалом, все як і раніше. “І всякому звірові своє життя: леву – левине, лисиці – лисе, зайцеві – заяче”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)