Збірник Ончукова Н. Е. “Північні казки”
Після виходу Садовникова знову настає перерву майже 30 років. Тим часом (в 1873 року) вийшло великі зібрання билин А. Ф.
Гильфердинга. Гильфердинг встановив цілком нові принципи збирання і друкування. Билини було записано й опубліковано їм, як текстовій матеріал, цікавий як для філолога, а зв’язку з всієї життям народу. 1) Матеріал розташований по сказителям.
2) Про кожного сказителе – нарис. 3) Загальна вступна стаття Цей принцип збирання і друкування було перенесено на казку. У 1908 року Географічне суспільство випустило великий збірник
До збірника ввійшли 303 казки. Наука не могла вже обмежуватися вивченням самих лише текстів. Збірник вийшов після революції 1905 року. Громадський інтерес народу у тому числі до селянства було дуже великий. Казка розглядається нині у зв’язку з всієї життям селянства.
Ончуков постачає свою збірку великий ввідна статтею, названій “Казки і казкарі Півночі”. У статті Ончуков дає докладну характеристику краю. Північ після відкриттів П. М.
Рибникова й О. Ф. Гильфердинга
Звідси й прагнення Ончукова збирати казки саме у Півночі. Він дає докладну характеристику умов життя Півночі, північних промислів та способів добувати кошти життя, роду занять жителів, форм праці. Так з’ясовуються умови, у яких живе і виповнюється казка.
Ончуков розумів, що слід вивчити середу, у якій казки існують. Але середовище складається з живих людей. Тому Ончуков має свій матеріал по виконавцям. Повідомляється біографія кожного казкаря, дається його характеристика. Ончуков перший порушує питання необхідності знати і вивчати виконавця, щоб краще зрозуміти текст.
Справді, небайдуже, розповідає чи казку стара нянька, молодий селянин чи досвідчений солдатів чи матрос тощо. буд. У збори Ончукова ввійшли також записи, зроблені видатним російським лінгвістом – академіком А.
А. Шахматовым.
Шахматов записував ще до його Ончукова. Його записи відрізняються ідеальної точністю. Тут маємо фонетичну запис, оскільки така запис можливе засобами російського алфавіту.
Міжнародна система точної фонетичної транскрипції тоді ще існувала. Збірник Ончукова важливий та інших. Після революції 1905 року цензурні вимоги кілька ослабли.
Ончуков мав можливість видати певну частину таких казок, його попередники видавати було неможливо, переважно казки про попах. На відміну від попереднього зборів, у яких панувала казка чарівна, даний збірник показує, що улюблений, найпоширеніший вид російської казки – казка побутова, реалістична формою викладу, наповнена гострим сатиричним змістом. За сукупністю всіх таких даних збірник Ончукова є значний крок уперед у справі видання казок.
Попередні збірники ніяким науковим апаратом (вступна стаття, характеристики виконавців, покажчики) не мали, дане видання вперше постачається таким апаратом. У ній дано також покажчик імен та предметів, словник обласних слів. Проте Ончуков був далекий від тих ідеалів, якими керувалися революціонери-демократи чи такі збирачі, як Худяків і Прыжов.
Економічний стан селянства його цікавить, даних про промислах дуже короткі й випадкові, питання соціальної боротьбі і класової ненависті селянства, що у казках, Ончуковым обходиться. Те, що у цих казках з першого погляду побачив У. І.
Ленін поміщати у яких “побутові рассказы-анекдоты”. Така думка має бути визнана помилковою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)