За гратами країни, де так “вільно дихає людина”
За часів Великої французької революції один із керівників фронди на запитання, що робити з поетами, цинічно відповів: “Ставте їх поперед війська, нехай співають про перемогу революції”. Таке ставлення до митця характерне для всіх часів, коли панує терор та диктатура. На жаль, історія української літератури більш схожа на мартиролог, особливо радянського періоду. “Розстріляне відродження”, “розстріляна весна” – це все відбулося не впродовж віків, а лише протягом якихось п’ятдесяти років. Сучасну історію літератури можна
Але ще страшніша була доля митців, яких не знищивши фізично, знищили духовно, розчавивши їхню творчість, примусивши служити режиму катів. Одним із таких, розіп’ятих живцем, був Олександр Довженко.
Геніальний режисер, майстер слова, поетичний і полум’яний письменник, Довженко починав у часи, коли митцям відкрилась можливість творити, експериментувати, шукати нові форми. Історія змінювалась на їхніх очах, і вони відчували себе присутніми при другому створенні світу. Кінострічки, зняті Довженком, увірвалися у світовий кінематограф і вразили його. Нова поетика, величні
Після “Землі” історія митця скінчилася. Почалася історія сталінського полоненого, зв’язаного по руках і ногах, як кайданами, скутого орденами. Дивувались західні кінокритики: чому так швидко занепав талант Довженка? А він, як птах, якому сиплють їжу, але відрізають язика, змушений був удавати всім задоволену людину.
Довженко був зраджений Дем’яном Бєдним. Саме він після виходу “Землі” надрукував в “Известиях” фейлетон-донос “Філософи”.
Довженко писав в “Автобіографії”, що посивів та постарів за кілька днів і спочатку хотів умерти… Сталін заборонив фільми Довженка, але одночасно записав його в російські кіномитці. Відрізаний від поруганої батьківщини, Довженко намагався взяти реванш після війни, написавши натхненну “Повість полум’яних літ”. Та сценарій не став фільмом. Замість цього Довженка примусили знімати замовлену стрічку про Мічуріна та Антарктиду.
Після смерті Сталіна Довженко знов побував в Україні. Він мріяв про фільм, що буде головним у його житті. Та бачив, що зняти його не дадуть. І тому пише – пише шедевр, ностальгічну поему про Україну, про дитинство, про свій народ. З’являється “Зачарована Десна”. Про цей твір можна і треба говорити окремо, досить лише зауважити, що на фоні соцреалізму “Зачарована Десна” піднялася як біблійне древо життя.
Віддати шану митцеві, який не спотворив душу, лишивши нам геніальні зразки свого бачення світу, можна лише таким чином: читати, дивитися, замислюватись, пам’ятати.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)