Як знайти своє місце в світі: до проблеми “соціальних перегонів”
Так, цей твір буде про гроші… Можу виправдати себе хіба що тим, що останнім часом гроші в нашому житті стають такою самою вічною темою, як кохання, дружба чи самореалізація. А дарма. Так, я вважаю, що дарма. Колись казали “машина – не розкіш, а засіб пересування”. Я думаю, цей вислів так само правильний і стосовно фінансів: гроші – не мета, а просто засіб. Як на мене, це єдине правильне ставлення до цього питання. Але мало хто може похвалитися таким ставленням, зізнаюся, що і я лише на шляху до виховання у собі правильного розуміння, навіщо
Аби купити щось краще. І спожити. І купити знов. Це така гра, це така дуже азартна і небезпечна для психіки гра, коли всі намагаються здобути якомога більше “ігрових очок”, тобто нулів після одиниці на банківському рахунку. І я от що думаю: якщо у звичайних настільних іграх після закінчення гри очки підраховуються й у такий спосіб визначається переможець, то в
Ну, здорового глузду. Так, здорового глузду і ще – людяності. Мені б не хотілося, аби комусь здалося, що я противник фінансового благополуччя чи проти соціальної адаптації і соціального успіху: людина істота соціальна, в тому числі і цим вона сугтєво відрізняється від тварин. Але мені хотілося б, аби соціальні перегони, ця велика суспільна гра велася не на гроші, щоб ці ігрові очки зараховувались за щось інше, окрім розкішних машин, екзотичних місць відпочинку, дорогого одягу тощо.
Я вважаю, що фінансова стабільність потрібна для того, щоб мати змогу думати про інше, щоб мати змогу піклуватися про інших людей, про власні захоплення, нехай навіть про власне задоволення. Тільки дивно і протиприродно шукати задоволення у примноженні власних грошей.
Соціальні перегони як такий собі суспільний устрій часто нагадують мені замкнене коло: діти наслідують батьків, малі вихваляються своїми новими іграшками так само, як дорослі вихваляються своїми – машинами, квартирами, заміськими маєтками. Так, суспільство потребує певної ієрархії. Я насправді радикальний противник загального спільного майна чи зрівнялівки в усіх її проявах. Але постає питання критерію, за яким вибудовується ієрархія: престижність і кількість дорогих речей, чи мудрість, корисність зробленого, риси вдачі? Мені здається, не варто навіть дискутувати про те, яким є цей критерій на сучасному етапі. Згадалось чомусь кастове суспільство стародавньої Індії. Цей устрій, врешті-решт, не виправдав себе, був багато в чому антигуманним: якщо ти народився в родині ремісників, ти не можеш бути воїном чи священиком. Але з іншого боку, у поділі на брахманів (духовенство і одночасно науковці), воїнів, торгівців, ремісників найниищою кастою були все ж таки брахмани. У сучасному ж європейському світі, на підміну від давнього світу, все змішалось і змінилось, і я не можу стверджувати, що на краше, попри всі безумовні здобутки цивілізації.
Я певний, що вже настає час замислитися і переоцінити пріоритети: що ж є головним для людини, за що нараховуються “ігрові очки”? Аби не бути голослівним, у цьому переосмисленні я почну із себе.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)