Як життєві умови формували характер Тараса Шевченка
Від самого малечка доля приготувала для Тараса Шевченка багато випробувань. Одне те, що народився він у кріпацькій сім’ї, наклало на все життя незгладимий відбиток. Батько й мати постійно на роботі, а Тараса доглядає сестра Катерина, сама ще дитина. Покине малого, піде гуляти та й забуде про дитину. А хлопчикові доводиться боротися з життєвими негараздами самому. Найбільше, мабуть, що навчився Тарас у дитинстві, так це терпінню. А ще – швидко забувати горе, радіти кожній новій годині і дню без лиха. Змагання малого Шевченка зі свинею (страшним
Талановитий сільський хлопець опинився у скрутному становищі, бо не володів мовою, яку мав складати. Не володіючи російською мовою, він хвилювався, тремтів, ніяковів. Така поведінка героя викликала у викладачки співчуття. Не дивлячись на те, що попередній екзамен був складений успішно, вона не могла поставити йому задовільної оцінки. Як людина вона розуміла хлопця і хотіла допомогти, а як викладач не могла поставити незаслужену оцінку. Викладач – людина гуманна, а тому
Від того, що одержить людина в дитинстві, які свої якості характеру розвине, залежить багато в її подальшому житті. Тарас Шевченко був допитливою дитиною. Його цікавило, куди заходить сонце, на чому тримається небо й багато чого іншого, про що сільські діти, як правило, не задумувалися. І прагнув усе це дослідити, побачити своїми очима. А про що не можна було дізнатися, домальовувала буйна фантазія. Тарас пускався у мандри. Так, навіть, заблукав одного разу, а підібрали й привезли його до села чумаки. Інший би розгубився, плакав, а Тарас – ні. Він із захопленням розповідав про свої пригоди та побачене – вигадане й справжнє, що аж дорослі заслуховувалися й дивувалися.
Отже, намагання самостійно дошукатися до істини, допитливість, кмітливість, тяга до волі, до мандрів, фантазія, уміння цікаво передавати свої думки і спостереження, захоплювати слухачів розвивалися в Тарасові ще з дитинства. Ці якості дуже сприяли йому в освіті, письменницькій та художницькій діяльності, допомагали долати життєві труднощі, яких так багато траплялося на його шляху.
Соборність людської душі починається зі старовини. Отже, треба знати, вивчати і відроджувати українські народні звичаї, обряди і традиції, щоб відчути голос далеких предків, зрозуміти поетичну душу нашого народу, перейняти його віковий досвід.