Як я заблукала в лісі (твір-розповідь)
Кожного літа я їду до бабусі в село Лісова Стінка. Уже сама назва говорить про те, у якій мальовничій місцевості я відпочиваю. Ліса навколо старі, листяні, вони справді ніби стіною оточують село. Місцеві мешканці пасуть худобу на узліссях, у самому лісі збирають гриби, ягоди і горіхи.
Цього літа і я вперше спробувала себе в ролі пастушки. Господарство в бабусі велике: корова, три кози, кури. Раніше, коли я просила бабусю дозволити мені пасти кіз, бабуся казала, що я ще маленька. Цього разу вона сама запропонувала мені вивести кіз на випас. Місце
Усе йшло добре, мені здавалося, що немає нічого простіше. Кози мої впевнено йшли вперед знайомою дорогою і вели мене за собою. На узліссі я присіла на пеньок, неподалік були знайомі хлопці, які також пасли домашніх тварин. Не помітила, як мої кози заглибилися в ліс. Я підхопилася і стала голосно кликати їх. У відповідь почула мекання. Ох, от ви де! Я ввійшла в ліс і незабаром побачила своїх підопічних. Вони мирно блукали серед дерев, невпинно жували щось. “А отут справді дивно! – сказала я козам. – Але настав час повертатися додому”. І раптом я зрозуміла,
“А ви як годинник, – сказала бабуся, побачивши нас. – Ну що, справилася з козами? Вони в нас смирні”. Я не стала розповідати про свою пригоду, побоялася, що бабуся більше не довірить мені своїх улюблениць. Але, мабуть, дивлячись на мене, вона й так усе зрозуміла. “Нічого, Оленко, звикай, – ласкаво промовила бабуся. – На ось, напийся тепленького молочка. Щойно подоїла нашу корівку”.