Будильник (твір-розповідь)

Сказати правду, будильник я ненавиджу з раннього дитинства. Зовсім малень­ким я прокидався найчастіше, коли мене будила мама словами: “Уставай, будиль­ник уже дзвонив”. Одного разу я спробував відмовитися і сказав мамі, що дзво­ника не чув. Тоді вона взяла огидний маленький прилад, підкрутила щось, і він иронизливо задзеленчав. Мені цей дзенькіт не сподобався. Я вирішив, що, коли будильник не дзвонитиме, мене не будуть будити, може, і вихідний улаштують. Адже у вихідні про будильник ніхто не згадував, і я прокидався сам.

Тоді я зважився

на хитрість. Точно не пам’ятаю, що я відкрутив у нашому бу­дильнику, але дзвонити він перестав. Правда, батьки майже відразу здогадали­ся, в чому річ. Вони стали лаяти мене, а я не дуже відмовлявся, бо не сумнівався втому, що батьки напевно довідалися, хто винен.

“Врятувався” я ненадовго: новий будильник у нас з’явився наступного дня. Та ще й старий полагодили.

А зараз я і сам заводжу регулярно будильник на визначений час: щоб не спіз­нитися на тренування, щоб вчасно зустрітися з друзями. Потрібна, звичайно, річ у домі, але не моя найулюбленіша






Сич-громовик.
Будильник (твір-розповідь)